Зате живе "Роксолана"

На 85 році життя відійшов патріарх української історичної прози Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ.

…Один раз у житті мені довелося бачити його й слухати. Було це давно, в першій половині 1970-х, він приїхав тоді на зустріч зі студентами нашого провінційного інституту й промовляв зі сцени в актовому залі. Єдине, що мені врізалося відтоді в пам’ять, - це його порада читати й перечитувати Сервантесового "Дон Кіхота". Він запевняв нас, що робить це сам, і наполегливо рекомендував брати з нього приклад.

Приблизно десь від тих часів ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ активно зарухався на пік своєї літературної слави. "Смерть у Києві", "Первоміст", "Роксолана" - вибухало як бомби в нашій незайманій історичною правдою свідомості. Ми читали поміж рядками, бо ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ хоча й доводився кумом чи шваґром самому ЩЕРБИЦЬКОМУ, а й він не міг писати все, що думає і знає. Про епоху Сулеймана він писав так: "Вельможі гризлися за власність і розкіш, нехтуючи навіть свободою… Жити з честю означало платити за розкіш, а платити можна було лише крадучи. Крадіжки набули неймовірних розмірів… Що вищі особистості, то більше крали. Султан знав про це, але запобігти не міг. Ловили дрібних злодіїв, жорстоко карали. Робили це злодії великі". Влучно сказано про епоху Сулеймана, еге ж?

Або такий пасаж з тієї ж "Роксолани". "Мехмед Завойовник не звинувачував неправедних суддів, а просто велів здирати з них шкіру, кажучи: "Якщо обростуть знову шкірою, то проститься їм їхня провина". А шкіри велів вичиняти, набивши ватою, прибивати гвіздками в судах і писати на них: "Без такої суворості правда в царстві неможлива. Як кінь під царем без узди, так царство без грози".

У 1990-х, коли узда з коня остаточно спала, молоді й завзяті українські писателі (наголос на передостанньому складі) взяли за моду насміхатися з таких, як ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ. Навіть словечко видумали: "загребеліада". Тобто все довге й, на їхнє переконання, непотрібне. Що ж, історія, про яку метр романістики не втомлювався писати, розсудить.

…Я ж, почувши малоприємну звістку про його смерть, підійшов до книжкової шафи й розгорнув "Дон Кіхота" в прекрасному перекладі Миколи ЛУКАША й Анатоля ПЕРЕПАДІ (останній, до речі, загинув торік на київській вулиці під колесами авто). І подумав, що треба прочитати. Якщо прочитаю, матиму на рахунку тричі прочитаного СЕРВАНТЕСА. І ще подумав, що ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, мабуть, вважав би таку кількість недостатньою…

Автор: Дмитро КАРП’ЯК
Джерело: "Коломийська правда" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі