На Іллі копали та й на тому стали

Серед цих добровольців було й 25 уродженців Коломийщини, Косівщини і Городенківщини. Зненацька на полонині Німчул їх застав сильний снігопад, тому січовики змушені були переховуватись у молочарні. Один зі сторожів всіляко їм допомагав, особливо харчами, а ось другий, який його змінив, виявився запроданцем і одразу видав українців мадярським гонведам, які по-звірячому їх закатували.

1969-го, будучи водієм автобуса Коломия–Рахів, я випадково знайшов паспорт одного німця, де були фотографії тих подій. Він мені й розповів цю історію. Так склалося, що лише кілька років тому я вирішив порушити питання про розкопки і перепоховання січовиків за християнським звичаєм, зі всіма військовими почестями.

Розпорядженням міського голови Коломиї від 25.10.2006р. було створено оргкомітет з проведення розкопок і перепоховання борців за волю України. Коли було отримано необхідні документи для розкопок, домовилися з головою сільради в с.Квасах Рахівського району, що представники Коломийщини приїдуть до них 3 серпня 2007 р., а місцеві селяни покажуть місце поховання. Але заступник голови оргкомітету Володимир Янкевич наполіг, щоб їхати на свято Іллі (2 серпня 2007р.). Я протестував, тому що гріх робити на свято розкопки, та мене не послухали.

Тодішній заступник міського голови, він же голова оргкомітету Ігор Калиняк, виділив для поїздки УАЗ, пальне і вручив голові районного КУНу Тарасу Тодорову 1000 гривень. Тодорів і Юрій Тимошенко активно підтримали ініціативу поїздки саме на свято Іллі.

Прибувши на місце, наші патріоти активно взялися за лопати й одразу потрапили в немилість до місцевого населення. Селяни були обурені тим, що копають на релігійне свято, і мали намір затримати автомобіль на довший термін… Цього ж дня ми зустрілися з людиною, яка мала показати місце поховання. Нам її ще в Коломиї підказав Володимир Янкевич, але це виявилось неправдою, цей чоловік нічого не знав. Він лише показав віллу графа і дві пивниці, де могли б, на його думку, покоїтись січовики. Незважаючи на свято, Тодорів і Тимошенко зухвало копали лопатами. Звичайно, нічого не знайшли, окрім мадярських грошей, ракетниць і патронів, які забрав собі Тимошенко.

Тоді я запропонував, що залишаюсь у Квасах з автомашиною, а вони нехай повертаються, адже Тимошенко має терміново їхати до Англії. Я попросив у Тодорова грошей для поїздки з місцевими рухівцями на полонину Німчул, але почув відмову і ми ні з чим повернулися додому. Як ініціатор розкопок, я неодноразово просив Тодорова повернути гроші, тому що ще живі двоє старожилів, які можуть показати точне місце захоронення вояків. Кунівець відмовив і сказав: "Я грошей не маю, бо потратив, а коли буду мати, то віддам".

Наприкінці 2008 р. я і член ОУН Василь Гундяк зустріли Тодорова. Я знову просив грошей, щоб їхати до Квасів, бо з тих двох людей, що знали про місце поховання січовиків, одна людина вже померла. А якщо помре, не дай Боже, останній чоловік, то все буде марно. Нагадав йому, що гроші виділили на розкопки, а не на його потреби. Тодорів, затиснувши руки в кулаки, зі словами: "Що ти сипиш", прискочив до мене і хотів, напевне, вдарити. Та на вулиці було людно, і ще Василь Гундяк сказав йому: "Що ти робиш, опам’ятайся". Мабуть, це й стримало.

Зустрівши Володимира Янкевича (на фото), просив я його втрутитись у цю справу. Але він не схотів, хоча мав би, бо є заступником голови оргкомітету. Крім того, він сказав, що якщо таке творить Тодорів, то він взагалі відмовляється від розкопок і перепоховання.

Виходить, що повернення світлої пам’яті оборонців Карпатської України, вихідців з наших теренів, нікому не потрібне. А особливо обурює , що ті, котрі йменують себе націоналістами, відмовляються від святої справи – встановлення історичної справедливості. Адже саме Карпатська Україна прийняла на себе перший удар на початку Другої світової війни від хортистів, а не Радянський Союз у 1941 р., як це твердять підручники історії.

Автор: Дмитро ДЕМИДІВ, ініціатор розкопок
Джерело: "Коломийська правда" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі