За дітьми... на колінах

Мешканка села Хмелівка Богородчанського району Парасковія Заруба, не маючи жодної підтримки рідних та знайомих, народила і виховала двох доньок, пересуваючись... на колінах.

Нині жінка є місцевою знаменитістю. Її у селі ставлять у приклад, нею захоплюються, їй допомагають. А ще кільканадцять років тому Парасковія могла... померти з голоду зі своїми крихітками, її хотіли позбавити життя найрідніші люди, які вважали, що жінка-інвалід не має ніякого права бути матір"ю та самотужки виховувати своїх дітей.

"Чому я, Господи, каліка!" ...Маленька хатина у віддаленому підгірському селі Богородчанського району. Навколо земля припорошена снігом. "Усюди біло, як у мене на душі, - каже з усмішкою, сидячи на металевому ліжку, тітка Параска. - Я зараз щаслива, дякую Богові за те, що допоміг усі незгоди пережити та чудових доньок виростити, онуків діждатися, тепер і помирати можна". "То тільки пані Параска так жартує, - мовить директор місцевої школи Василь Бабій. - Така як Зарубиха ще й правнуків на весіллі благословлятиме".

Усі нещастя Парасі розпочалися... в одномісячному віці. Тоді бабуся крихітки, важко гаруючи на полі, поклала немовля на холодну землю, через що у дівчинки спаралізувало ноги. Згодом сільська красуня та щебетуха не раз зводитиме у молитві очі до неба із німим запитанням, чому саме із нею трапилося таке нещастя. Замість ходити, стрибати, танцювати та радіти життю, Праска змушена була пересуватися тільки на колінах

Час спливав. У багатодітну родину, де окрім покараної долею дівчини, було ще двоє братів та сестра, знову постукало нещастя. Померла мати. Батько оженився вдруге. Мачуха незлюбила пасербицю, адже, окрім вишивання, дівчина нічого не могла робити по господарству. Із фабриці, що у сусідньому селі, батько привозив замовлення. Параска ночами вишивала. За важку працю платили аж...вісім карбованців. Ну яка з дівки користь?!.

Ади, крива, та ще з дитиною! Уперше жінка відчула, що буде матірю у 28 років. До цього часу вона ні про що подібне й думати не сміла. Про батька своєї первістки Марійки Параска й донині розповідати не хоче. Чоловік виявився нікчемою та боягузом і не захотів брати на себе жодної відповідальності за майбутню дитину. Родичі дівчини, дізнавшись про її вагітність, намовляли позбутися дитини.

"Ти що, божевільна, ти сама себе доглянути як слід не можеш, а тут ще й немовля! Іди на аборт допоки не пізно!", - кричала мачуха, Але Параска вирішила, що коли така Божа воля, то вона таки дасть життя дитині. Дівчинка народилася здоровою та жвавою. У пологовому будинку лікарі та акушерки кілька раз "спам’ятовували" молоду матір інваліда, радили, що найкращий вихід - відмовитися від доньки. "Як ходила на колінах досі, то й на колінах зможу дитину виростити", - вперто відповідала Парася.

На жаль, це був тільки початок страждань. Консервативне західноукраїнське село завжди з великим осудом ставилося до тих жінок, які привели на світ дитя без шлюбу. А коли Праска стала матір’ю удруге, і знову без вінця, то найрідніші люди, озлобившись, аж ніяк не хотіли годувати зайві роти та вислуховувати пустобрехи сільських кумась: "Ади крива, та ще й з дитиною!".

Бог зберіг й нагородив. Кілька раз, не тямлячись від люті мачуха та брати хотіли позбавити життя Параску та її крихіток. Жінці, яка, повзаючи на колінах, годувала, сповивала, прала та ночами не спала біля своїх донечок, не давали їсти. Параска втратила молоко, і поїла дівчаток водою. Коли її витурили з власної хати, то діти харчувалися... травою.

Місцева влада та представники міліції байдуже на усе це дивилися. Для них сімейні війни Зарубів були своєрідною розвагою (!!!). із району кілька раз приїжджали різні комісії, аби забрати Параску в спецінтернат, а дівчат у дитбудинок.. "Вони у мене доглянуті, до школи ходять і мене люблять, а як зачепите, на увесь світ кричатиму!", - кидалася Параска на захист дітей. Через деякий час "доброзичливці" забиралися геть.

"Напевно нас таки Бог охоронив, інакше вже давно мали би в могилі лежати, - каже, витираючи сльози пані Параска, яка нині є щасливою матір’ю та бабусею чотирьох онуків. Після усього пережитого доньки матері-страдниці щасливо вийшли заміж. Жінка переконана, що, можливо, якби не усі нещастя, то нині вона би не мала прекрасних доньок, зятів та найкоханіших онуків. І нині хата пані Заруби наповнена веселим гамором та дитячим щебетом. Онуки вважають бабусю справжньою героїнею, "крутішою" за американських супергероїв.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі