Монахи-студити у Дорі

Є біля Яремчі невеличке село Дора, відоме і чудовою природою, і знаменитим студитським монастирем. Цю тиху обитель серед гір часто відвідують люди не лише з Прикарпаття, але й з усієї України. Приїжджають, щоб висповідатися, попити цілющої свяченої води, попросити монахів помолитися за хворих.

Історія монастиря починається з позаминулого століття, коли митрополит Андрей Шептицький вирішив започаткувати у Дорі чернече згромадження для пожвавлення релігійного життя на Гуцульщині. Ідею митрополита підтримало подружжя меценатів Кукурудзів, які радо по-офірували на Божу справу два свої будинки та добрий шмат поля. І закипіло в Дорі життя людей, що посвятили себе служінню Богові і народу. За спогадами старожилів, у 1936 році студити організували в селі ремісничу школу, де бідних дітей безплатно вчили кравецтва, шевства, столярства. Ці професії були повсякчас потрібні, і тому учнів у школі не бракувало ніколи.

Окрім цього, студити приймали відпочивальників, які приїздили в Карпати. Гості завжди були задоволені, бо під час відпочинку вони ще й могли дістати духовну пораду.

Навесні 1937 року тут розпочалося будівництво монастирської церкви. У монастирських літописах сказано, що на те місце, де мала бути церква, з неба спочатку опустилося, а потім піднялося сяйво у вигляді скатертини, зв'язаної з чотирьох кутів. Монахи зрозуміли це як Боже благословення і ще завзятіше взялися за роботу. Тому протягом року церква була побудована.

До нинішніх днів милує око відвідувачів дерев'яний іконостас овальної форми, що символізує Всевидюще Око. Автором іконостасу був директор місцевої школи Іван Свищук, який загинув у Німеччині під час Другої світової війни. Його двоє синів до 1990 р. жили в США. Один з них, Ярослав, став священиком і засновником місійного згромадження святого Андрея.

У тяжкі воєнні роки монахи постійно показували приклади героїзму, але не на полі бою, а в келіях та в праці з людьми. Скажімо, всі продукти, які надходили для них, роздавали голодним, а для найбільш виснажених щоденно варили 50-літрову посудину їжі.

Одного разу, коли в Дорі перебували угорські солдати, якийсь невідомий хотів їх обстріляти. Тоді мадяри, щоб помститися, заарештували всіх монахів, їх вели через Дору і Яремче з піднятими руками. Довго били та знущалися. Це жахливе видовище випадково побачив угорський генерал і відпустив монахів, розуміючи, що вони не могли взяти до рук зброї. Але чернечу обитель вороги все ж таки пограбували.

Після закінчення війни представники радянської влади вигнали всіх ченців з монастиря. Але місцевим перевертням-комуністам цього було мало: вони задумали зруйнувати церкву. Проте люди, яких привозили, щоб вчинити цей акт вандалізму, відмовлялися валити храм. Через деякий час з Києва надійшов лист з наказом створити у Дорівській церкві музей атеїзму. Учнів місцевої школи змушували виступати перед відвідувачами музею з рефератами антирелігійного змісту. Таким чином атеїсти хотіли витравити з душ нашої молоді все те, чого вчили їх батьки та Церква.

Навіть у найтяжчі часи радянщини монастир був чинним. Монахи не приховували особливо своєї діяльності, бо знали, що як не буде на те Божої волі, то й волосина з їхніх голів не впаде.

Ще у 1986 році ієромонах Севастьян (Степан Дмитрух) організував у Яремчі табір для дітей "Сарепта", названий на честь місцини, де замешкав біблійний пророк Ілля у бідної вдови. Пізніше Бог воскресив через пророка її померлого сина. Так само тут воскресали душі юнаків та юнок, отруєні атеїзмом.

На початку 90-х до Дори дійшла вістка, що найближчим часом монахи отримають ключі від монастирської церкви. Село ожило. Очевидці розповідають, що коли церковні двері нарешті було відчинено, ієромонах Порфирій упав хрестом при вході храму і голосно заридав.

Церква вийшла з підпілля, почалася розбудова храмів. Навесні 1993 р. розпочато реставрацію іконостасу Дорівської церкви. Хоча знищені матеріальні цінності значно легше відновити, аніж відновити духовність у душах мирян, і саме над цим найбільше працюють монахи в Карпатах.

Ченці з Дори завжди закликають людей до злагоди і єдності, до пошани тих, хто належить до іншої конфесії, бо тільки мирним шляхом можна вирішувати проблемні питання, а Бог завжди вкаже правильний шлях. Треба лиш вірити і молитися. А студитське чернецтво на території Гуцульщини розвивається, бо така на то Божа воля, як люблять повторювати дорівські монахи.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Дора, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі