Маленькі назавжди

Сім'я Галини та Петра Дутків із маленького села Попелів, що на Прикарпатті, може вважатися цілком щасливою. У них є те, про що інші тільки мріють: здоров'я, робота, великий новий дім та четверо прекрасних діточок. Здавалося, що ще треба, щоб жити та Бога хвалити. Але кільканадцять років тому молоді батьки дізналися, що їхні дві донечки назавжди залишаться маленькими, адже вони вражені страшною хворобою - гіпофізарним нанізом, і, напевно, ніколи не виростуть. Двоє інших дітей - цілковито здорові.

...Дві маленькі чепурно одягнені дівчинки крутилися, пританцьовуючи перед дзеркалом. Вони виглядали як однолітки, дарма що старшій Світланці — двадцять чотири, її ріст 130 сантиметрів, а вага 32 кілограми. Так, як правило, виглядають восьмирічні діти. Тринадцятирічна Ганнуся виросла до 110 сантиметрів, проте і її вразила страшна недуга.



Пані Галина виклала із сумки апельсини та банани. Дівчатка вмить взяли ласощі, голосніше увімкнули музику і продовжили танцювати. А жінка почала розповідати про свою сім’ю. Зі своїм чоловіком Петром вона зналася із дитинства. Після закінчення навчання побралися, мріяли про велику дружну сім'ю, в якій буде багато дітей. Їхнє щастя не забарилося. Першою народилася Світланка. Її вага була понад чотири кілограми, і медсестри в лікарні жартували, що донечка Галі буде баскетболісткою.

Але то був трагічний жарт. Через місяць молоді батьки помітили, що дитина не росте. Кинулися до лікарів, а ті сказали, що в дівчинки хвороба щитовидної залози. Понавиписували море ліків, від яких дитині було тільки гірше. Тоді мати кинулася за порятунком до знахарів, від чого тільки гаманець ставав легшим. Надії на порятунок не було. Дитячий організм навідріз відмовлявся приймати ліки.

Галина та Петро були у відчаї. Але за свої страждання вони отримали належну нагороду: через рік народилася здорова донечка Наталя, а ще через два роки - синочок Андрій. Радості батьків не було меж. Світланка теж раділа сестричці і братикові. "Вона була просто крихітка, і завжди просилася на руки, - з усмішкою згадує мати, - але як тільки моя перлинка побачила Наталю, враз стала "поважною". Вона вже не вередувала, а з цікавістю спостерігала за кимсь ще меншим".

Через сім років Галина завагітніла знову. Проте цього разу в її серце закралася тривога, але зробити аборт жінка не наважилася. "Та що ви кажете, як я можу вбити свою кровинку?", - впевнено відповідала попелівчанка лікарям, які висловлювали сумніви щодо того, чи варто жінці родити четверту дитину. Так на світ з’явилася Ганнуся. Як і старші сестри та брат, при народженні вона важила понад чотири кілограми. Дівчинка росла напрочуд здоровою. Мати навіть купала її у крижаній воді.

Але незабаром стало зрозуміло, що Ганнуся розвивається не зовсім нормально. "Невже її спіткала доля старшої"?, - з гіркотою думав Петро, а Галина взяла обох доньок та поїхала в Київський інститут ендокринології. Там їй пощастило потрапити на прийом до канадського професора, який повідомив страшний діагноз: в обох дівчаток гіпофізарний нанізм. Після аналізів ДНК усіх членів родини, іноземний лікар сказав, що хвороба могла передатися генетично від далеких предків, і кожна дитина в сім'ї могла народитися інвалідом.

На щастя, хворобі можна було зарадити, щодня вводячи дівчаткам гормони росту. Це "задоволення" коштувало 40 тисяч гривень на рік. Звісно, що таких грошей Дутки не мали. Галина продовжувала боротися. У відчаї вона вже хотіла голодувати під Верховною радою, а потім сказала, що роздобуде вибухівку та підірве себе перед кабінетом Президента.

Жінка згуртувала навколо себе ще двадцять дві прикарпатські родини, діти яких мали таку ж хворобу. Змучені чиновницькою байдужістю матері та батьки нещасних вийшли на мітинг. І тільки потім люди дізналися, що згідно програми "Діти України" та постанови Кабміну, ліки їм повинні видавати безкоштовно.

"Від щоденних уколів та родинної турботи дівчатка почали рости, - радісно розповідає Галина. Особливо підросла Ганнуся, у неї прокинувся інтерес до навчання, і зараз вона дуже добре вчиться. Каже, що в майбутньому стане економістом, тому "налягає" на математику. Лікарі кажуть, що тепер у дівчинки є шанс стати здоровою. Та старша донечка, на жаль, назавжди залишиться маленькою. Ліки їй мало допомагають, бо в неї закрилися зони росту".

Страшна хвороба ще й спричинила німоту, тому Світланка не може навчатися. Але дівчина дуже хоче бувати серед людей, тому щоранку йде до школи разом із сестричкою. Там вона не тільки слухає учительку, але й змальовує все підряд: дітей, дерева за вікном, навіть потерту швабру. Одразу видно, що від мами їй передався неабиякий талант до живопису.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Попелів, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі