Від кризи — у ліс

Сьогодні у нелегкі часи можна часто почути від багатьох людей, що врятуватися від навколишнього безладу у суспільстві можна тільки десь віддалившись від цивілізації.

Ще задовго до фінансового краху в Україні родина поліських художників Василя та Вікторії Сіриків почала нехтувати благами цивілізації та подалася до лісу. Родина поселилася у власноруч збудовану невеличку хатинку між селами Стрибіж і Підлісне Червоноармійського району на Житомирщині.

Прагнули самотності - отримали... популярність. Бажання усамітнитися зробило лісову родину відомою на всю Україну. Майже щодня їх відвідують журналісти, митці та просто шукачі пригод. Місцева влада навіть установила дорожні знаки, які допомагають знайти будиночок Сіриків. Життя серед дикої природи вражає навіть режисерів, тому нещодавно режисер Василь Башинський зняв про дивну родину фільм "Назад у майбутнє" та презентував стрічку під час третього міжнародного фестивалю незалежного кіно "КіноЛев".

Відлюдьки часто згадують минуле життя серед цивілізації. Кажуть, що це було наче не з ними. Василь каже, що навчався у художній школі, малювати любив з дитинства. Потім було навчання в Одеському інституті, яке вільнодумний художник покинув ще не другому курсі. Молодик не міг сприйняти академізму та нудних лекцій.

Згодом одружився. Вікторія вперше побачила Василя у 12 років, на той час хлопець уже повернувся із армії. Через кілька років, коли Вікторії закінчила школу, вони "познайомилися" вдруге. Проговоривши із юнкою годину, Василь запропонував їй одружитися. Та пообіцяла подумати. Так тривало кілька місяців. Відгулявши весілля, молоді заробляли на життя мистецтвом.

Вікторія в усьому підтримувала чоловіка. І коли постало питання про пошук єднання з природою та відриву від міської суєти подружжя вирішило покинути добре облаштований дім та переселитися у віддалену місцину. Будуючи собі у лісі хатку, Сірики не зрубали жодного дерева, для оселі вибирали тільки повалені сухі стовбури.

Пояснюють це тим, що дерева мають душу, отож їх не можна вбивати, щоб згодом розкошувати. Стіни нехитрої споруди оббили дощечками, обмазали глиною, обклали очеретом. Вікнами служать обрізки скла.

За три роки лісового життя Сірики відкрили у хаті галерею своїх робіт, споруджують лазню, викупили озеро, зробили вулики. Харчуються виключно рослинною їжею, навіть риби не споживають. На зиму роблять запаси. І всупереч прогнозам мешканців ближніх сіл, добре почувають себе у холодну пору року.

З колишнім життям Сіриків поєднують хіба що недовгі поїздки до міста за покупками, які вони стараються звести до мінімуму Художники-відлюдьки вважають, що мільйони людей живуть зараз як біороботи. У сучасному світі пропадає духовність, нівелюються найважливіші цінності: любов, співчуття, добро.

До витоків, щоб вижити. Отож, коли людство хоче вижити, то потрібно повернутися до способу життя наших предків, перевіреного століттями. Хоча житомирян мають різні думки щодо митців-диваків. Чимало доволі скептично ставляться до їхнього способу життя. Олії у вогонь підливає й те, що молодший син художників, восьмирічний Степан, не ходить до школи. Старший, вісімнадцятирічний Тимофій, який закінчив тільки п’ять класів школи (!!!) зараз живе у батьківській квартирі та шукає віддалену місцину для побудови свого житла подалі від цивілізації.

Його брат, кілька раз пішовши до сільської школи, навідріз відмовився відвідувати навчальний заклад. Каже, що там його нічому не навчать. Батьки, поважаючи думку сина, більше його не примушували. Сірики вважають, що домашнє навчання малювання та основ скульптури, яке у майбутньому дозволить хлопчику утримувати себе й майбутню родину набагато важливіше за усі марні премудрості, якими начиняють у школах дітей. Щоправда Степан добре читає, пише, знає математику. Подружжя художників зараз мріє створити місто майстрів, де б люди займалися малюванням, гончарством, скульптурою, ткацтвом та інтелектуальною творчістю.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі