Від в’язниці до колиски

Колишній ув’язнений, який своїм звільненням завдячує відомому акордеоністу Яну Табачнику, кілька років вдосконалює технологію вироблення... колисок.

Про те, що син поважних батьків, уважний чоловік, добрий батько двох маленьких сонечок, музикант, і різьбяр потрапить до в’язниці, ніхто з жителів навколишніх сіл і подумати не міг. Торгуючи власноруч виготовленими та купленими у колег по цеху сувенірами, Іван об’їздив півсвіту. Торг йшов добре, і незабаром молода сім’я розбагатіла.

Проте людська заздрість не має меж, і недоброзичливців усюди, на жаль, вистачає. За наклепом саме таких людей молодого майстра за добре сфабрикованою справою запроторили до в’язниці. Не допомогло навіть те, що у нього залишилися маленькі діти.

Покарання покутянин відбував у сокирянській колонії в сусідній Чернівецькій області. "Я знав, що не ні в чому не винен, - мовить, враз спохмурнівши, колисковий майстер. - Тому сподівався, що мене незабаром виправдають". А оте "виправдання" затягнулося на одинадцять років.

Дружина з дітьми, на відміну від багатьох жінок, чиї чоловіки потрапляють за грати, не покинула Івана. "Я присягала бути з тобою до смерті, отож чекатиму тебе з дітьми стільки треба", - казала після кожного побачення молодичка. Ці слова ставали неабиякою підтримкою для несправедливо ув’язненого.

"Своїм звільненням завдячую Яну Табачнику". Доля стала поблажливішою до майстра. Помітивши мистецький талант та музичну обдарованість чоловіка, керівництво колонії навіть запрошувало його грати на новорічних свята для дітей працівників. Щоправда музиканта супроводжували вартові. Окрім того, покутянин За одинадцять років зробив сотні дерев’яних виробів та опанував за ґратами ювелірне мистецтво.

Провівши через серйозні випробування, Господь подарував Іванові Кіф’яку доленосну зустріч із відомим акордеоністом Яном Табачником. Під час одного із виступів концертного туру в’язницями Ян Петрович познайомився з молодим завідуючим клубом сокирянської колонії. "Як тільки ми привіталися, крізь мене наче струм пройшов, - з усмішкою згадує покутський майстер. - Я ніби відчув, що ось через цю людину у мене зміниться життя. Описати це словами не можна, хіба що втілити свою вдячність у музиці. Вона більше може сказати".

Пізніше артист із ув’язненим розговорилися. Пан Табачник почав розпитувати Івана про родину. Чоловік із сумом оповідав про дружину, діточок та про те, як він хоче бути із ними. "Якщо ти справді не винен, тоді будеш на волі", - мовив відомий акордеоніст, даруючи покутянину надію.

Незабаром він зателефонував сестрі дружини Кіф’яка, аби повідомити, що він зустрічався з Іваном та допоможе йому. "А можливо це Йосип Кобзон?", - відповіла жінка, після того, як Ян Петрович відрекомендував себе. Покутянка ніяк не могла повірити, що це не розіграш і як людина такої величини взялася допомагати родичеві. Після того телефонного дзвінка родина Кіф’яка почала товаришувати із Яном Табачником та його молодою дружиною Тетяною Нєдєльскою.

Колиска подяки. Чимало інстанцій довелося відвідати знаному артистові, аби добитися звільнення Івана. Вийшовши на волю, чоловік одразу поїхав до свого благодійника. Ян Петрович дав йому на щастя 100 доларів. "Матимеш мільйон, - тоді повернеш", - усміхнувся Табачник на подяку прикарпатця.

З вдячності покутянин змайстрував авторську колиску для Петрика, старшого сина Табачника. Кіф’як не знав, що подарувати Яну Петровичу, адже він знана та успішна людина і ніякого подарунка він би не прийняв. Але від такого дару Табачник не відмовився.

Робити колиски Іван навчився ще з юних літ. Ремесло перейняв від батька Тараса та сільських майстрів. З особливою любов’ю різьбив чоловік і колиску для своїх дітей, а вже для свого благодійника постарався неабияк. Давні ажурні візерунки-обереги на бильцях чоловік поєднав із сучасними вигодами: повітряною вентиляцією та підігрівом.

Дівчинці — черешеньку, хлопчику — дубочок. З того часу Іван зробив не одну колиску на замовлення та для друзів і знайомих. "Майструвати таке непросто, адже з колиски починається пізнання світу для маленької людини, - розповідає майстер. - Ще здавна на Прикарпатті дотримувалися звичаю, що колиску мав право робити тільки успішний у сімейному житті чоловік, у родині якого був лад та спокій, а господу своїм щебетом наповнювали діти.

Для хлопчиків колиску робили, як правило, з дуба, аби ріс міцним, здоровим та благородним. Для дівчинки найкраще підходить колиска з черешні, яка символізує красу та ніжність. Ні в якому разі не використовували осику, бо це прокляте дерево. Перед початком роботи, майстер молився до святого Йосифа, якого вважають опікуном майстрів та немовлят. Лаки для колиски використовувалися тільки природні. А рецепти рідини для покриття ретельно оберігали і передавали з уст в уста тільки родичам або найздібнішим учням.

10 днів новий виріб сушився на сонці, аби вивітрився запах лаку. Не доведи Господи, аби хтось сердитий або заплаканий проходив біля колиски. Цим можна накликати нещастя. Іноді перед тим як покласти немовля в колиску, батьки "програмували" доні чи синові долю. На велику білу крижму, подарованою кумами під час хрещення, клали або господарські чи музичні інструменти, коли хотіли, аби дитина стала майстром чи музикантом, папір і ручку для майбутніх здібностей в навчанні.

Іван Кіф’як кожен свій виріб також благословляє "Незважаючи на нещастя, я вижив та повернувся до нормального життя, до родини, тому прошу Господа, аби Він допоміг кожній дитині ніколи не зазнати горя і рости здоровою і щасливою на радість і втіху батькам".

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Джурів, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі