Районний семінар учителів християнської етики

"Хто вийшов зі світу з любові до Бога, вже на самому початку знаходить вогонь, який, прикладений до палива, запалює сильне вогнище". (Св. Іван ЛІСТВИЧНИК, Слово 1:13).

Чи хочете ви побачити янгола? Янгола у плоті людській? Тоді якомога швидше відправляйтеся в Карпати! Там, між гірськими скелями, серед вічнозелених смерек, заховався від світу земний рай — Манявський Хресто-Воздвиженський монастир (на фото), в якому живуть монахи — Господні улюбленці...

Осінній день видався напрочуд сонячним та теплим. За вікном автобуса — мальовничі пейзажі.

Районний семінар учителів християнської етики цього разу провели не в стінах школи, а в Карпатських горах, в українському Афоні, як іще називають Манявський монастир. Це був більше ніж урок. І за це ми, вчителі, щиро вдячні нашому методисту Оксані БОЄЧКО та вчителеві Великоключівської ЗОШ І-ІІІ ст. Мирославові ПУШКАРУКУ. Бо відчули себе прочанами, які ступили на святу землю... Нас зустрічає ангел — добрий монах, не зранений стрілами почуттєвості.

Теперішнє життя — це подорож. І навіть не подорож, бо Христос назвав його "вузькою дорогою, що веде у життя". Отож, найкраща і найперша наука — знати, що ти подорожній у цьому житті. За чотири години ми, пройшовши стежками Манявського скиту, здається, прожили цілу вічність.

Думками перенеслись в далеке 13 століття. Саме тоді в Манявські гори прийшли два іноки — Іоаникій та Пахомій і заснували тут новий монастир. У лісових нетрях, у печері, яка зветься "Блаженний камінь", вони й осіли. Вчителі мали нагоду піднятися до цього святого місця. Чернець, котрий супроводжував нас, розказав і показав наслідки літньої повені. Виявляється, стежина до "Блаженного каменя" тепер пролягає в іншому місці. Повалені смереки, здається, кричать: "Люди! Схаменіться!" Ми проходимо по ще не добудованому мосту. Відчувається запах свіжого дерева.

— Це знак нам, грішним? — питаю у монаха.

Він відповідає:

— Ми, люди, на землі — квартиранти. Не дбаємо про землю: смітимо, не прибираємо за собою. Отож Бог, як добрий господар, вирішив сам прибрати за нами. Вода змила увесь бруд: і папірці, і ганчір’я, і пакети, і пляшки...

Яке чисте повітря, таке п’янке! Хіба можна тут смітити?

Аж ось і камінь-брила із гротом. Ми п’ємо цілющу воду, яка просочується з каменя. Мимоволі згадалися слова Ісуса, зверненні до самарянки: "Хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буду повік, бо вода (ця) стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне". (Ів. 4:14). Монах розповідає, що вода з "Блаженного каменя" зникала в час закриття монастиря і чудесно з’явилася знову, коли монастир відродили.

Справді, монастир відроджується, в ньому ведуть будівельно-ремонтні роботи. Нова Україна народжується з минулого. Без пізнання духовних скарбів, створених нашими предками, неможливо формувати нові цінності.

Бережімо наші святині. Хай наші серця будуть наче серця ангелів, на службі Богові. Монахи вибрали для себе життя, в якому панує спокій, послух, терпіння, чистота, покора, мовчання... Шукаймо ж і ми простори, стережімося вишуканості.

Щастя в тому, щоб радіти тому, що в тебе є. А не в тому, щоб мати все, чого бажаєш. А ще я зрозуміла просту істину: багатий не той, хто багато набуває, але той, що багато роздав.

Автор: Оксана ТАНЧИН, учителька християнської етики Годи-Добровідської ЗОШ І-ІІ ст.
Джерело: "Вільний голос" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі