Чому я не сокіл...

Змалечку хлопчаки із села Бубнище, що біля відомого заповідника "Скелі Довбуша" що у Долинському районі, займаються досить небезпечною справою - виловом соколів, яких потім показують відпочивальникам.

...Коли ми під’їхали до пропускного пункту заповідника, сонце уже підбилося височенько. Проте ані хлопчаків з соколами, ані туристів не було видно, тільки було чути шум водопаду. Ми стояли розгублені між рікою, лісом та горами. Проте за півгодини з’явилися кілька місцевих підлітків. А тут ще й два автобуси з трускавецькими та моршинськими курортниками під’їхали.

Повільно і поважно, тримаючи невеличку дерев’яну паличку на якій сидить сокіл, до приїжджих підходить бойківський хлопчак. "Ану, вуйку, беріть гарну паню та й фотографуйтеся з соколом на пам’ять про скелі Довбуша, - розтягнутим голосом "рекламує" свої послуги підліток. - Усього п’ять гривень, це ж як задарма!". Пропустивши з десяток бажаючих зафіксувати на плівку своє перебування в Карпатах з птахом на руці, підходимо до юного "бізнесмена".

Тринадцятирічний Тарас ДУБІВ з сусіднього села Поляниця працює з соколами уже рік. Для нього та десятка його товаришів такий бізнес є вже традицйним. Отож щодня після школи хлопчак поспішає на своє "робоче місце". "Сокіл - птах хижий і небезпечний, - пояснює Тарас, - тому ми мусимо брати ще зовсім малих соколенят з гнізда".

Поляницькі відчайдухи вистежують у лісі та на скелях гнізда. Коли мати вилетить за їжею і залишить пташенят самих, тоді вже можна й забирати майбутніх крилатих фотомоделей. Заняття це доволі небезпечне, адже, якби раптом надлетіла соколиця, то в кращому разі можна залишитися без ока, а в гіршому бути взагалі пошматованим. Але батьки Тараса та інших хлопчаків спокійні, адже діти перебувають у лісі ледь не з перших років життя і добре знають що і як треба робити.

Як тільки-но маленьке пташа починає спинатися на ноги, хлопці беруть його "на роботу". Кладуть біля себе, аби, дивлячись на дорослих птахів, вчилося сидіти тихо і спокійно. Далі "складніша наука" - сидіти на паличці та в потрібний момент розправляти крила. Але кмітливі карпатські пернаті швидко все засвоюють.

Після довгих і важких фотосесій Тарас несе свого птаха додому і годує виключно сирим м’ясом та печінкою. Хлопець каже, що, це дуже дорого, але його сокіл цього неодмінно заслуговує. Адже в ясну погожу днину Тарас за допомогою птаха може заробити й до 350 гривень. Проте таке трапляється нечасто. "Він такий розумник, - погладжуючи птицю, говорить Тарас. - Сокіл живе у стайні (адже нести хижу птицю до хати тут не заведено - авт.) і подружився з курами. Він ніколи на них не нападає".

Великою втратою для Тараса була втеча кількох його виховаців. "Двоє моїх птахів, побачивши в небі вільних родичів, здійнялися і полетіли разом з паличками, один - загинув, двох - продав". До речі, продажа карпатських птахів - це ще одна можливість для місцевих хлопчаків добре заробити. Щоправда займаються цим уже старші. Зловивши та виховавши соколів, вони везуть їх Трускавець і Моршин та продають курортникам. Вартість одного птаха коливається від 200 гривень до 400 доларів. "Ну, бувайте, бо вже нові туристи приїхали, - стрепенувся Тарас і, взявши паличку з соколом, побіг до чергових автобусів, - бо я нині один, що зароблю - то й моє".

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Бубнище, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі