Якщо арабський газ буде в Бухаресті, то з'явиться і в Києві
Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-01-30 01:24:37
Україна знову отримала запрошення від Сирії до співпраці у трансарабском консорціумі Pag. Перша спроба взяти участь у будівництві ... газопроводів була невдалою. Успіх нинішньої ініціативи залежить тільки від розторопності Києва.
Уряд Сирії направив Україні запрошення взяти участь у новому арабо-европейському проекті консорціуму Euro-Arab Mashreq market Gas. Консорціум був створений для координації роботи двох нових трансконтинентальних газопроводів – газопроводу Египет – Сирія, запущеного в минулому році міждержавним консорціумом PanArabian Gas [Pag], а також будується з країн Каспію евроазійського газопроводу Nabucco. Координація двох проектів передбачає підключення до імпорту газу з Іраку і Египту Румунії та інших східноевропейських країн ЕС.
Основою нафтогазової промисловості Сирії [до початку реалізації Pag] вважаdся видобуток та трубопровідний транзит нафти, які перевищували 29 та 30 млн т відповідно. Понад 90% сирійського нафтовидобутку контролюється підприємствами держкомпанії SPC, у тому числі понад 15 млн припадає на спільне підприємство Al Furat Petroleum, засновані з Shell, та Deir Ez Zor Oil Company, що створена з TotalFinaElf. Окрім них, видобуток ведуть понад 25 інших більш дрібних СП, у тому числі заснованих з компаніями MOL [Угорщина], INA Naftaplin [Хорватія] і Rompetrol [Румунія]. Щорічна сумарна переробка нафти на належать держкомпанії SPC НПЗ у Хомс і Баніясі перевищує 12 млн т. Менш масштабний видобуток природного газу, що становить всього 6 млрд м3 на рік, обмежує розвиток багатої на ресурси хімічної промисловості Сирії та не задовольняє потреб енергетики цієї країни. Відсутність доступу до трубопровідних джерел імпорту газу довгі роки змушувало сірійську владу братися за ризиковані проекти будівництва ГЕС, що ускладнює відносини з сусідніми країнами. Початок поставок газу з Египту повністю вирішило цю проблему, дозволивши Сирії в минулому році оголосити тендери на будівництво трьох нових ТЕС, а також розпочати модернізацію фосфатного заводу з метою доведення його потужності до 1,2 млн т на рік.
Запрошення взяти участь у тендері було направлено в ході чергового засідання Українсько-сирійської міжурядової комісії зі співробітництва, яке відбулося у Дамаску на минулому тижні. В ході засідання комісії сторони визначилися в тому, за рахунок чого в майбутньому році буде збільшений українсько-сирійського товарообіг, перевищить $1,1 млрд. Поряд з традиційно обговорюваних нафтогазових проектів ряд нових починань поповнився угодою про наміри будівництва в Сирії автоскладального заводу ВАТ ХК АвтоКрАЗ, а також договору державного ВАТ Сумихімпром про збільшення імпорту сирійських фосфатів з 0,4 до 0,7 млн т. У даний час розвиток фосфатного виробництва в Україні монополізовано російською офшорною групою FedComInvest, що використовує сировину з Алжиру та Марокко для переробки на Дніпродзержинському Дніпровському заводі міндобрив, конкуруючи з Сумихімпромом.
На тлі падіння світових цін на чорні метали, які становлять понад 80% експорту України до Сирії, розширення імпорту хімікатів і авто залишаються останньою надією Києва та Дамаску на подальше збільшення обсягів двосторонньої торгівлі. Невеликі проекти, такі, як спільні заводи з виробництва опор для ліній електропередач або збірки фотоелементів для сонячних батарей, мають невеликий оборот. Починаючи з 2005 року, коли Україна почала декларувати незалежну від РФ газову політику, новим, але так і не зреалізованим стимулом українсько-сирійського співробітництва, бачився проект трансарабского консорціуму PAG. Його кошторис становить $1,2 млрд.
Перший протокол про наміри України з вивчення можливості участі у PAG був укладений екс-головою НАК Нафтогаз України Олексієм ІВЧЕНКОМ ще влітку 2005 року. Тоді увагу Нафтогазу було приурочено до завершення ключовою черги PAG-2, яка з'єднала газотранспортні мережі Йорданії та Сирії [пілотна черга газопроводу PAG-1 з'єднала Египет і Йорданію у 2003 році]. Незважаючи на всі старання НАК, тендер на будівництво третьої черги вартістю $160 млн у 2006 році виграли не українські підрядники, а дочірня компанія російського Газпрому Стройтрансгаз. При цьому росіяни відмовилися від традиційно закуповуваних ними українських труб великого діаметру і віддали субпідряд вартістю $100 млн сталеливарним компаніям Індії.
Будівництво третьої черги РAG було завершено російськими підрядниками до липня 2007 року. Запустивши газопровід до лютого 2008 року, Сирія отримала можливість щорічного імпорту з Єгипту 2,5 млрд. м3 газу для трьох великих сирійських ТЕС. Після завершення черги PAG-2 сирійська державна Syrian Gas Company початку проектування завершальних фаз проекту PAG: у 2009 році заплановано будівництво невеликого 63-кілометрового експортного газопроводу до Туреччини, і в наступний період до 2011 року – трьох завершальних газопроводів PAG, які прокладуть з Іраку Сирії та із Сирії у Ліван та Ізраїль.
На відміну від програного Україною у 2006 році високовартісного тендера всі наступні етапи будівництва газопровідної мережі PAG не передбачають масштабні поставок труб або проектно-будівельних послуг. У той же час Україні може виявитися цікавою кооперація з Сирією у сфері розвитку газотранспортної торгової та ремонтно-технічної інфраструктури, якщо, правда, це прагнення не виявиться запізнілим. Адже взявшись на початку цього року за проект Euro-Arab Mashreq market Gas, комісія ЕС і консорціум PAG вже створили єдину компанію-оператора поставок газу на ринки Туреччини, Болгарії, Греції та Румунії, в яку увійшли директори газових компаній цих країн.
Головним ентузіастом проекту від імені ЕС стала Румунія, яка ще на самому старті проекту PAG у 2003-2004 роках своєчасно широкі уклала договори про сприяння зі всіма арабськими країнами-співзасновниками цього консорціуму. Особливу роль у розвитку румунської ролі у проекті відіграла успішна робота ряду спільних газовидобувних підприємств румунської компанії Petrom в Сирії. Ентузіазм Румунії щодо євро-арабського газового проекту обумовлений проблемою розширення спектру імпортерів газу в цю країну за рахунок компаній Египту та Іраку. На сьогодні Румунія забезпечує себе власним газом трохи більше половини своїх потреб, що складають 14 млрд м3, імпортуючи недостающій газ з РФ через Україну. При цьому ціна цього імпортного ресурсу на кордоні з Україною на початку цього року перевищила $430/тис м3, що вище ціни, за якою Німеччина і Франція купують газ Північного моря.
Найпростіші підрахунки Petrom показали, що арабська газ після завершення проектів PAG і Nabucco дозволить Румунії до 2011 року купувати дешевший арабська [або каспійський] газ, надлишки якого будуть поставлятися в сусідні держави – Угорщину або Україну. На відміну від Угорщини, газові компанії якої є співзасновником Nabucco і уважно стежать за розвитком PAG, Київ у минулі роки декларував лише гучні наміри приєднатися до нових газотранспортних проектів. Сьогодні на газовому ринку Румунії домінують гігантські европейські корпорації Rhurgas і GDF Suez, які володіють найбільшими румунськими газорозподільними мережами. Теоретично ці компанії зможуть постачати більш дешеві ресурси газу до українських кордонів набагато оперативніше Нафтогазу України, міцно скованного специфічним монопольним тиском з боку російського Газпрому. По всій видимості, ця специфіка робить і продовжує робити безрезультативною газову політику України стосовно Сирії та інших арабських експортерів газу.
Коломия ВЕБ Портал: У часи так-званої «газової» війни, ми свідомо даємо переклад важливого та цікавого матеріалу про реальний стан у питанні диверсифікації постачання газом. Себто, у питанні пошуку інших, окрім російського, джерел забезпечення газом. Матеріал було опубліковано у жовтні, але як ми бачимо ситуація на краще у цьому питанні не проглядається…
Автор: ІВАН ПЕТРОВ
Джерело: Комєнтарії
Переклад: Андрій КАТРИН-МИХАЙЛЕНКО, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі