Д.СОРОС: Правильний і неправильний способи порятунку банківського сектора США

Згідно з повідомленнями із Вашингтона, Адміністрація ОБАМИ близька до того, щоб виділити понад $100 млрд. другого траншу за програмою TARP для створення "агрегатного банку" ["aggregator bank"], який прийме до себе токсичні цінні папери, що дозволить усунути їх із балансів комерційних банків. План передбачає використання леверіджу для збільшення цієї суми в 10 разів за допомогою Федеральної резервної системи, з тим, щоб банківська система була звільнена від $1000 млрд (?770 млрд, £726 млрд) безнадійних активів.

Хоча деталі поки що не обумовлені, цей варіант є поверненням до первісного, хоча пізніше відкинутого варіанту ще колишнього міністра фінансів США Генка ПОЛСОНА. Цей варіант страждає тими ж недоліками: токсичні цінні папери за визначенням важко оцінити. Наявність єдиного покупця [держбюджет США] призведе до того, що ці активи будуть оцінені за викривленими цінами.

Ба більше, такі цінні папери не є однорідними, а це означає, що навіть аукціон на них передбачатиме, що агрегуючий банк абсорбуватиме це сміття за необґрунтованими цінами. Але навіть якщо токсичні активи продадуть за штучно завищеними цінами, більшість комерційних банків не зможуть собі дозволити оцінити портфелі, які в них залишилися, за ринковими цінами, адже вони все одно міститимуть якісь активи як додатковий тягар. Найбільш імовірним вирішенням у такій ситуації є "кругова оборона" банками їхніх портфелів, у той час, як Федеральна резервна система поглине втрати, які виходять за певні межі.

Ці заходи – якщо вони будуть прийняті – забезпечать штучну підтримку банків на плаву за рахунок значних витрат грошей платників податків, але не змусять банки відновити кредитування за конкурентними ставками. Банки повинні накопичити потенціал на стрімких кривих прибутковості упродовж тривалого часу, аби відновити свої активи.

На мій погляд, справедливість схеми вприскування ліквідності заснована на реалістичних оцінках, відтак має відбутися зниження мінімальних вимог до капіталу банків, що виявиться ефективнішим заходом для перезапуску економіки. Зворотний бік медалі в цьому випадку полягає у тому, що знадобиться значно більше, ніж $1000 млрд. нового капіталу. Це потягне за собою вирішення проблеми "хороший банк/поганий банк" і дозволить значною мірою послабити проблеми банків й знизить ризик передачі контрольних пакетів банківських акцій у державні руки.

ОБАМА зіштовхнувся із важким вибором між частковою націоналізацією банків і тим, щоб залишити їх у приватних руках, але за умови націоналізації лише їхніх токсичних активів. Вибір першого варіанту завдав би чимало неприємностей широким верствам населення – не лише акціонерам банку, але й бенефіціаріям пенсійних фондів. Проте, це розрядило б атмосферу і допомогло б перезапустити економіку.

Другий варіант дозволить уникнути визнання [проблем у банках] і позбавить їх контакту із болісними економічними реаліями, але це все одно не позбавить банківську систему труднощів, яких не уникнули й державні агентства, – Fannie Mae і Freddie Mac. Публічний інтерес полягає в тому, щоб банки відновили кредитування на привабливих умовах. Проте, таке кредитування мабуть доведеться забезпечити силою державного диктату, бо власний інтерес банків полягає в тому, щоб зосередити увагу на збереженні й відновленні свого власного капіталу.

Політичні реалії підштовхують ОБАМУ до останнього варіанту. Він не може піти в Конгрес і попросити дозволу витратити ще $1000 млрд. на рекапіталізацію банків, адже Г.ПОЛСОН спочатку вимагав гроші саме на ці цілі, а потім виявилося, що виділені кошти потрапили в програму TARP. Навіть другий транш TARP – решту $350 млрд. – може призвести до втрати свободи маневру в Конгресі. Таким чином, ключові фігури в адміністрації ОБАМИ розглядають можливість резервації до $100 млрд цього траншу для "агрегуючого банку".

Фондовий ринок перебуває під тиском і вимагає швидкого рішення. Але нова команда ОБАМИ не повинна повторювати помилки попередньої та оголошувати програму, перш ніж вона буде ретельно продумана. Слід зробити вибір між цими двома важливими варіантами; а коли такий вибір буде зроблено, він стане необоротним. Він повинен ґрунтуватися на ретельній оцінці альтернатив.

Президент Барак ОБАМА зможе виконати свою обіцянку про нові підходи до вирішення важких проблем, щойно рішуче порвавши із попередньою командою (БУША і ПОЛСОНА). Конгрес і громадськість мають право на думку, яка полягає в тому, що дуже багато було зроблено для банків і занадто мало для простих домовласників. Уряд повинен покінчити із невизначеністю і використовувати свої ресурси активніше для стабілізації житлового ринку. Зробивши це, він міг би звернутися до Конгресу за новими порціями коштів на рекапіталізацію банківської системи.

Автор: Джордж СОРОС, [George SOROS], голова правління Фонду СОРОСА
Назва оригіналу: The right and wrong way to bail out the banking sector
Джерело: The Financial Times, 22.01.2009
Переклав: А.П.
Обговорити на форумі