Трагедія позаду, а жити десь треба

Важко у ці післясвяткові дні повертатися до трагедії, яка сталася наприкінці року у Воскресинцях: у річці втопилося подружжя Білейчуків. Мабуть, ці двоє — останні жертви наслідків липневої повені.

Після трагічного випадку до редакції газети не вщухали телефонні дзвінки. Людей турбує, що минуло півроку, як відшуміла стихія, а переходу через Прут досі немає. Мешканці села, котрі живуть по другий бік річки, змушені взимку чалапати вбрід до центру, де є школа, і вся інфраструктура. Бо ж вода забрала підвісний перехід. Звинувачують сільського голову за зволікання зі спорудженням нового містка.

Працівники редакції виїжджали на місце трагедії, побачили, як іде робота зі спорудження нової кладки, розмовляли з сільським головою Любомиром Білейчуком, з донькою жінки, котра тієї злощасної суботи вранці так і не дійшла до торговиці: її забрала вода, з відповідальними працівниками.

Заступник голови РДА Нестор Печенюк каже, що у трагедії, яка сталася, не винувата ні районна влада, ні сільська. Війт до обігу коштів немає жодного відношення, адже гроші на ліквідацію наслідків повені, виділені державою, через сільраду не йдуть. А сума, яку нарахували проектанти кладки з Дніпропетровська, — шість мільйонів гривень, половина з яких уже надійшла.

Ось що з цього приводу каже сільський голова:

— Дуже важко було знайти підрядника на будівництво довжелезного містка. Чимало з них приходили на місце, оглядали місцевість і відмовлялись від роботи. Вони боялися ризикувати, бо не мають практики спорудження переходів через непрогнозований характер гірських річок. Урешті знайшли, проект готували паралельно з початком робіт. Будує кладку будівельна компанія з Кам’янець-Подільського. Усе виготовляють у себе вдома, сюди привозять готові конструкції і блоки. На даний час (у грудні — прим. ред.) зварюють основи кладки. Восени ми не наважувалися ставити тимчасову кладку, бо вода часто піднімалася. Тепер таку кладку з вагонних платформ установлюємо своїми силами при допомозі будівельників з "Поділлятрансбуду". Тепер щодо сім’ї загиблих. Померлим — царство небесне, а ми мусимо думати про живих. У подружжя залишилося троє неповнолітніх дітей: п’ятнадцять, дванадцять і шість років. Хата по той бік річки, де вони мешкали, непридатна для проживання. Опікунство над дітьми візьме старша донька від попереднього шлюбу загиблої — Світлана, котра має чоловіка і власну десятилітню доньку. Вони всі мусять жити разом. Тепер необхідно клопотатися про надання їм відповідного житла в селі, а не за Прутом. Хочу відзначити, що знайомі й родичі загиблих усіляко допомагають осиротілим дітям, особливо, колишні однокласники померлої.

Що ж, віримо, що органи влади, як місцевої, так і вищої, нададуть сім’ї, яку спіткала трагедія, нормальні умови для проживання. Адже сім’я Світлани взяла на себе обов’язок опікуватися осиротілими дітьми.

Автор: Іван ДЖИНДЖУРА
Джерело: "Вільний голос" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі