Івано-франківець володар четвертого дану кіокушинкай-кан карате

Івано-франківець Станіслав ШМАТ, володар четвертого дану кіокушинкай-кан карате, побував у Японії, де вдосконалював майстерність з древнього бойового мистецтва та ознайомлювався з культурою екзотичної країни.

Сусідить з храмом хмарочос і… кіт. Потрапити туди було давньою мрією пана пан Станіслава, адже в душі він почував себе приналежним до цієї загадкової країни та древньої культури. Вона була для нього наче рідною. І, якщо існує переродження душ, то колись прикарпатець був стовідсотковим японцем. Займаючись східними єдиноборствами, пан ШМАТ ще більше осягнув таємничу і благородну суть японських звичаїв.

Найбільше захопила івано-франківця Окінава. Тут разом з іншими українськими спортсменами він був учасником семінару з кіокюшонкай-карате. "Це місто, де на кількох десятках квадратних кілометрів можна побачити старовинні храми з масивними дерев’яними воротами, вигнутими темними черепичними й металевими дахами з колонами, покритими темночервоним лаком. Поруч із древніми спорудами сусідять ультрасучасні дороги, хмарочоси готелів та адміністративних будівель", - розповідає пан ШМАТ.

На вулицях Окінави їздять сотні машин, тому, здавалося б повітря, повинно бути важким і загазованим. Частково в центральній діловій частині міста так і є. Проте у кожному офісі, підприємстві, не кажучи вже за про будинки стараються якнайбільше насадити зелені, адже за місцевою релігією синто (в Європі її називають синтоїзмом) – однією з головних цілей людського життя є гармонія з природою.

"Тому всі й намагаються і вдома і на роботі максимально наблизити до себе природу, - каже пан ШМАТ. - В японських домівках дуже мало меблів, зате чимало міні-садочків, пташок та дрібненьких тварин. Останніх буває вважають богами. Так на вулиці я побачив кішку, що сиділа біля яскраво прикрашеної колони. Вона мала яскравий ошийник. Багато хто з перехожих зупинявся біля неї, тихо промовляв молитву і йшов далі, вірячи, що цей "пухнастий божок" йому допоможе.

Японський бог - родина і робота! Японія - країна ввічливості, церемоній Це українці відчули ще навіть добре не ступивши на острівну землю. Працівники сфери обслуговування, транспорту, готелів дуже добре вишколені. Вони стараються вгадати не тільки кожне бажання, але й випередити кожен рух туриста.

В роботі японці неперевершені. Разом з родиною вона возведена тут у ранг святості. Усім у світі відомо, що японці як працівники та студенти –найстаранніші у світі. Працюючи закордоном вони часто відмовляються від відпусток і проводять по 10 годин в офісах та навчальних аудиторіях, пов’язуючи своє життя з місцем роботи чи навчання.

Сумлінність, старанність та свята віра в особливе призначення своєї країни примусили забути тисячі людей всі особисті інтереси та працювати на благо держави. Це стало причиною великого економічного стрибка Японії. У середині минулого століття із феодальної держави вона швидко стала диктувати моду в найсучасніших технологічних здобутках людства.

Чоловік - пан, керівник – жінка. Та при цьому не забувають японці про родину. За спостереженнями пана Станіслава, мешканці країни, де сходить сонце, можна сказати без емоційні. Усі почуття вони намагаються старанно приховувати. Чоловік у родині завжди голова. Неповага до батьків є ледь не злочином. У давнину за таке могли покарати смертю. Тепер таких піддають прилюдному осуду, Але на непоштиве ставлення до батька чи матері мало хто відважиться.

Старійшині роду в Японії усі підкоряються. Проте місцеві жінки не були б такими, коли б не вміли… керувати своїми чоловіками. Лагідне слово, покірний погляд, низький поклон "своєму пану" (так часто досі називають жінки своїх благовірних) розтоплюють серця японських чоловіків, і вони прислухаються до порад другої половини. Отож недаремно працівники великих компаній, де керівником є чоловік, залежать від настрою та примх його дружини. Поважні японські мужі часто радяться із жінками кого прийняти на роботу, кого звільнити, кого преміювати, кому дати вигідний проект. Ось така вікова традиція загадкової країни.

Кожному японцю - по камі. Про релігію і храми Японії пан Станіслав може оповідати годинами. Хоча жителів острівної держави не можна назвати глибоко віруючими. Тут є буддисти, конфуціанці, значно менше християн. Проте найбільше синтоїстів. "Це не релігія, а національна система життя, що бере початок з правіків, - каже івано-франківець. - Її назву можна перекласти як "божественний шлях". У синтоїзму немає ані дати виникнення, ані засновника.

Основою синто є віра в те, що усе суще на Землі має душу. У кожної тварини, рослини чи навіть речі є свій дух - камі. Світ є таким середовищем, де разом живуть люди, камі, та духи померлих. Тому навіть найменший камінчик може бути пристанищем могутнього бога, про якого ще ніхто не знає. Звідси велика любов японців до різного каміння. Найбільш шановним божеством є Аматерасу Омікамі – богиня сонця, з родини якої походить імператор, якого вважають земним божеством.

Дзеркало, меч та коралі. Увійти в синтоїстський храм можна тільки сполоскавши рот та відкинувши погані думки. Якщо вина когось сердиті і йдете в храм, - говорили пану Станіславу місцеві жителі, то духи й боги можуть розсердитися і ви можете захворіти, або дочекатися неприємностей.

Японців у храмах небагато. Більшість відвідувачів древніх святинь — туристи, які з цікавістю оглядають вівтар, де зберігається сінтай — "тіло камі", — предмет, в який вселився той чи інший дух. Сінтаєм можуть бути різні предмети дерев’яна табличка з іменем божества, камінь, гілка дерева. Ці речі ретельно оберігають від сторонніх очей.

Найбільше поклоняються японці сансю-но-сінкі, трьом божественним предметам. Це бронзове дзеркало, меч і яшмові коралі. За легендою, в дзеркалі живе душа богині сонця. Священний меч Кусанагі-но-цуругі ("Меч-коси-трава") бог Сусаноо видобув з тіла дракона. Зараз, кажуть він зберігається в храмі Ацута дзінгу. Виносять його тільки під час важливих церемоній. А на яшмові коралі дивитися ніхто не наважується. Боги наклали закляття на цю річ, і простим смертним вона недоступна. Зате чи не в кожному храмі є майстерно зроблені копії.

Молитви в синтоїстських храмах прості. Пан Станіслав розповідає, що аби задобрити японських богів, треба кинути монетку в дерев’яний решітчастий ящик, що стоїть перед вівтарем. Потім слід кілька раз плеснути в долоні, аби привернути увагу божества та попросити, чого треба.

Честь самурая дорожча за життя. Особливе місце у житті сучасних японців займають бойові мистецтва. Давня традиція самураїв живе в думках багатьох людей. Дух самураїв (або бусідо) є визначним у національному характері. Колись бусідо це було виховання духу воїна, який володів зброєю, був відданий своєму повелителю і був готовий віддати життя в бою або розпороти собі живіт на знак відданості (ритуал харакірі).

Сьогодні ознаки бусідо можна побачити в багатьох естетичних та бойових мистецтвах, адже самураї були не тільки добрими воїнами, але й естетами, які тонко цінували красу, вміли писати вірші й малювати. Нині учасники шкіл бойового мистецтва сотні раз повторюють ката, певні вправи, які допомагають наблизитися до досконалості, яка, звісно не має меж.

Велику честь панові Станіславу зробив майстер із древнього самурайського роду, витягнувши із ножен старовинний меч. Тільки поглянути здалеку на цю святиню вважається для багатьох майстрів неабияким везінням.

Копчених змій замовляли? Говорити про японську кухню можна багато. Проте вона передовсім, як і вся країна екзотична й несподівана. Тому, застерігає пан ШМАТ, краще вдруге перепитати з чого та чи інша страва, аніж одразу братися до трапези. Окрім того, що японці їдять багато рису і риби, вони залюбки ласують зміями, жабами та іншими повзучими й стрибаючими, які можуть залишити для наших земляків щонайменше неприємні спогади. Ось наприклад сам спосіб приготування одного з делікатесів Фунадзусі із звичайного карася є доволі таки дивним. Рибу маринують в солі протягом місяця. Згодом додають варений рисі залишають упрівати на півроку(!!!). Навіть не кожен гурман-екстремал наважиться скуштувати такий "японський сир" (друга назва страви).

Варто побувати на … Святі хлопчиків, що відбувається 5-го числа 5-го місяця за місячним календарем. Під час свята в садах, на дахах будинків, балконах встановлюють жердину, на яку вивішують зображення коропів: по одному на кожного хлопчика в сім’ї. Довжина коропів залежить від віку дітей. Найбільша рибина символізує главу родини і може бути до 9 метрів завдовжки. У цей день по всій країні гостей частують рисовими булочками.

Хіна-мацурі — свято дівчаток і ляльок. Відбувається на третій день третього місяця за місячним календарем. Під час дійства ви зможете пройти ритуал позбавлення від хвороб та нещасть і помилуватися маленькими японками, який вперше одягають у кімоно та приводять у храми. Окрім того, є чудова нагода відвідати виставки ляльок, які тривають ще місяць після Хіна – мацурі.

Ханамі — День цвітіння сакури — одне із найпрекрасніших японських свят, що стало частиною національної культури. У багатьох куточках країни помилуватися білопінним цвітом збираються тисячі людей та влаштовують читання віршів, співи або просто тихе споглядання на один із символів Японії.

Цукімі — споглядання повного місяця. Колись це було величне свято, тепер воно влаштовується переважно для туристів. Якщо ви романтик, то "вечори споглядання на повний місяць", із чайними церемоніями та концертами національної музики – для вас. Збавлятимуться під час цукімі й діти. Вони старатимуться розгледіти на місяці фігуру зайчика, який стоїть на задніх лапках. За легендою, хто першим побачить тваринку, цілий рік буде здоровим і ні разу не захворіє.

Автор: Галина ПЛУГАТОР
Фото з архіву Станіслава ШМАТА
Обговорити на форумі