"Живий" бетон Олексія Боднаренка

Насторожившись, граційно застиг у тривожному очікуванні олень, поруч приземлився або готовий ось-ось злетіти карпатський беркут, а гостинний гуцул запрошує до господи відвідувачів. Такі чи інші композиції, бетонні "живі" кутки можна зустріти на Коломийщині в різних місцях. Автор цих композицій, наш краянин, мешканець Рунґур Олексій Боднаренко.

— Професійної художньої освіти я так і не здобув, — розповів нашому кореспондентові Олексій Васильович, — хоча мав потяг до мистецтва ще змалку: любив малювати, різьбити. Ще й досі у Рунґурській школі виставлені мої малюнки про життя і діяльність Тараса Шевченка, котрі створив ще у третьому класі.

Пан Олексій свого часу пропрацював на Печеніжинському меблевому комбінаті 35 років художником-оформлювачем, навчав дітлахів Печеніжинської школи-інтернату писанкарству, яке практикує і досі. Любить живопис, різьбу по дереву, а останні майже десять років, об’єднавши свою пристрасть до кольору і об’єму, почав ліпити композиції із бетону, потім їх розмальовуючи.

— З моїм гуцулом, що на яремчанському сувенірному базарчику, — скупо зазначає, без жодних хвалькуватих інтонацій, просто як констатацію факту, — навіть Ющенко знімкувався. І для Кучми робив, і навіть раз коня виліпив, якого вивезли до Донецька комусь на подарунок.

Кілька років тому, цілком випадково, у центрі Яремче, мені вдалося поспостерігати за роботою нашого народного умільця. Він ліпив свого чергового гуцула. Шар за шаром, інколи й міліметровим, накладаючи густий цементний розчин, він витворював фігуру мешканця Карпатських гір, голіруч, досить холодної днини пізньої осені. "А інакше не мож", — лише сказав на те, — тут кельмою не попрацюєш, особливо, коли твориш обличчя". До речі, як зізнався пан Олексій, любить він своїм гуцулом надавати рис господаря-замовника.

Найважче і найважливіше в його роботі, вважає майстер, ділячись зі мною професійними таємницями, це прослідкувати щоби зварник правильно виготовив остов майбутньої скульптури, щоб, бува, потім металеві дроти не випирали назовні. Тут слід уявляти собі остаточний результат та мати поняття про анатомію людини, тварини чи птаха. Коли вже позаду залишаються "бетонні" роботи, майстер власноруч розписує свою скульптуру спеціальними німецькими фарбами для бетону фірми "Дюфа". Вони і довговічні, і не вигорають, і не лущаться. Тоді його композиції наче оживають.

Можна навіть стверджувати, що Олексій Бондаренко розробив свою власну мистецьку технологію, поскільки, він єдиний, мабуть, хто виготовляє об’ємні композиції з бетону, ліплячи їх на місці. Принаймні, про послідовників свого ремесла він нічого не чув. "Хоча, —зізнається, — від учня і помічника не відмовився би".

Отак відтворює з піску і цементу красу нашого навколишнього світу (від якої чого гріха таїти, ми у повсякденні й самі відмовилися) рунґурський майстер Олексій Боднаренко. Його роботи вже давно перетнули межі Коломийщини та Прикарпаття. Вони тішать око відвідувачам і "У вуйка Василя"", і в Сопові, Печеніжині, Товмачику, Яремчі, Пістині, Косові, а тепер уже й в Ужгороді та на Львівщині.

Власне, на Львівщині, на замовлення однієї із церков, майстер ліпив композиції двох стацій Хресної дороги. "Приїжджали зі Львова професійні художники, — каже, — лише дивилися, нічого не казали".

Теж своєрідне визнання самобутнього таланту нашого краянина, рунґурського народного умільця.

Автор: Олег ПРОСКУРЯКОВ
Джерело: "Вільний голос" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі