Трійня по-гуцульськи

Днями увесь медичний світ, а особливо генетики та акушери–гінекологи святкують радісний ювілей: 25 років тому в Англії уперше в світі народилася зачата в пробірці трійня. На Прикарпатті трієнь за останні роки, на щастя, не бракувало. Так понад рік тому уперше за 60 років народилися трійнята у Косівському районі.

Візитна карточка роду. Потрійне щастя не оминуло господу Надії і Тараса Дідухів. Зараз хлопчики трохи підросли, зміцніли й не перестають дивувати батьків та родичів...своєю несхожістю. Малята різні не тільки на вигляд, але й на характер. Отож коли б не знати, що вони народилися з інтервалом у кілька хвилин від однієї матері, то й братами їх було би назвати важко.

Невгамовні братики зустрічають голосним криком. Мама Надя якраз вкладає їх спати. Один з хлопчиків, ледь не перехиляючись через бильця маленького ліжечка, проситься на руки, вимагаючи таким чином подарунка. "Орест у нас такий мазунчик, будь-що випрохати може", – усміхаючись, мовить миловида матуся. За кілька хвилин братики вже мирно соплять у різних кутках кімнати, притискаючи до себе неодмінний атрибут сну — маленькі м’які рушнички.

"Про те, що у мене буде трійня я навіть у найсміливіших мріях не гадала, –каже Надія Дідух. – Але то напевно нас так Бог поблагословив, і тепер моя й Тарасова великі сім"ї без наших зайченят життя не уявляють. Вони – наче візитна карточка так знак якості й незнищенності родів".

Разом вчилися - й одружилися. Зі своїм майбутнім чоловіком Тарасом Надя Чорнищук, уродженка віддаленого гуцульського села Білоберізка, зналася із дитинства. Вони разом вчилися у школі. Зустрічатися почали в останніх класах. Уже тоді мріяли про одруження. Проте спочатку треба було здобути освіту.

Доля на деякий час розлучила закоханих, наче перевіряючи відстанню їхні почуття на міцність. Надійка стала студенткою юридичного факультету Чернівецького державного університету, а Тарас взявся вивчати лісотехнічну справу у Львові. Та коханню це не стало на перешкоді. Молоді люди щотижня їздили один до одного або зустрічалися у Косові. Вони розуміли, що їхня любов — назавжди і вирішили одружитися.

Весілля відгуляли у 2003 році. Гучно. По-гуцульськи. На святі всі гості бажали молодій парі "в кожній кутині, аби по дитині". "Тепер хлопчикам тільки сестрички не вистачає, аби весільні побажання справдилися, і кожен кут в хаті мав свого "господаря", – говорить щаслива мати.

Один, два, три... де решту? Надя й Тарас жили гарно, добре ґаздували думали про власне житло. Уже й почали новий будинок зводити. Та тільки дитячого щебету у новоствореній родині чути не було. Після тривалого лікування молодичка нарешті завагітніла. Почувалася не дуже добре, замучив токсикоз, і в перші місяці зародження нового життя, Надя неймовірно схудла.

Коли усе минулося, разом з мамою пані Дідух поїхала до Коломийської лікарні на УЗД. "Лікар уважно вглядався в екран, тер зосереджено лоба, –згадує гуцулка. –Я була схвильована, думала, що щось не так, але раптом медик радісно і якось навіть розгублено сказав: "Один, два, три... де решту?". Я ніяк не могла второпати про що це він, але коли здогадалася, то по тілу пробігли дрижаки. Невже у мене трійня? Та бути такого не може! Як же я їх виношу, як же я народжуватиму аби всі були здорові".

Мати Наді теж була щасливо-розгублена й навіть з місця не могла зрушити. А молодичка, навіть не витримавши, допоки приїде додому, зателефонувала майбутньому татусеві. Той не міг отямитися від щастя й переживання за дружину й майбутніх дітей. Зрештою, нічого дивного, адже в родині Наді й Тараса були близнята й двійнята, але щоб отаке?..

Кожен братик з окремої "хатки". Останні чотири місяці Надія Дідух знаходилася на збереженні у клініці при Львівському медичному університеті. Жінці сумувала, часто плакала, але як тільки згадувала про дітей, одразу заспокоювалася і понад усе бажала нарешті їх побачити.

Ще до пологів пані Дідух знала, що двоє з трійнят – хлопчики. Стать третьої дитини залишалася невідомою. Майбутня мама дуже хотіла аби це була донечка. "Вони у мене різнояйцеві, тому й такі несхожі, – розповідає, поправляючи ковдри синочкам, Надя. – Лікарі казали, що навіть серед усіх трієнь, які народжуються в Украні, це особливий випадок, що трапляється раз на кілька десятків".

З’явитися на світ косівським гуцуликам допоміг професор Віктор Бєсєдін. Щоб не виникло ускладнень, Наді зробили кесарів розтин. Жінка важко відходила від операції, та увесь біль і допологові страждання забулися, коли вона побачила трьох богатирів. Хлопчики народилися досить великими, як для трійні: 2360, 2300, 2540 при зрості 47, 48 та 47 сантиметрів.

Груди новоспеченої матері за кілька годин після пологів настільки налилися молоком, що, здавалося, вгинали її до землі. Отож братики мали вдосталь їжі. На третій день дітей перенесли у кімнату до Наді, де їй допомагали чоловік та мама, а за тиждень родина із суттєвим поповненням вирушила до Косова.

Невже вони рідні? На радощах гуцули назбирали по двоє пар хресних батьків кожному синочку. Місцевий священик під час хрещення хлопчиків був такий розчулений, що ледь не плакав, бо такого у гуцульському краї давно не було. "Дітей назвали навгад, ще в пологовому, - розповідає Надя, - тоді лікарі прикріпили їм бірки Дідух №1, №2, №3 і прохали по швидше дітей назвати. А наш отець Роман страшенно хвилювався, аби при хрещенні імена не переплутати". Малих Дідухів вітав увесь Косів. Місцеві лікарі запропонували Наді молочні суміші для майбутніх богатирів.

Хлопчики ростуть здорові, неспокійні і такі різні. Хоча спочатку навіть сама мати їх плутала. "Зараз, коли діти, підросли ніхто й повірити не може, що вони взагалі брати, а не те що трійнята, – лагідно каже, світячись від щастя, молода гуцулка.

– Олег схожий на мене. Він спокійний, уважний, проте легко ображається. Зараз любить складати з кубиків вежі. Допоки не складе те, що йому треба з місця не зрушить. Ромчик схожий на чоловіка. Він — малий бешкетник, у всьому хоче бути лідером. Для нього найкраще заняття — малювання. Орест вдався у чоловікову маму. Дуже любить, аби його всі пестили та носили на руках. Для цього він проявляє чудеса дитячої дипломатії: усіх цілує й до кожного тулиться. Ну хіба при цьому йому відмовиш". Але батьки тільки радіють і кажуть, що незабаром синочкам і хату добудовуватимуть і про сестричку для них подумають.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Косів, Коломия ВЕБ Портал
Фото Галини Плугатор та із сімейного архіву Дідухів
Обговорити на форумі