Коровотерапія

Після тяжкої хвороби 79-річного Михайла Восколупа з Прикарпаття знову навчила ходити... корова.

Про нескінченно довгі дні на лікарняному ліжку, сльози рідних, депресію та неймовірний страх перед тим, що можна до кінця життя залишитися калікою, життєрадісний та енергійний мешканець села Монастирчани Богородчанського району воліє не розповідати. Натомість пропонує подивитися на свою рятівницю Калину, до якої тепер у родині діда Михайла ставляться як до члена сім’ї.

Життя у лісі й на колесах. "Моя ти красунечко, що би я без тебе робив, напевно би вже давно "Вічную пам’ять" відспівали", - лагідно гладить корову пан Восколуп. Неподалік стоїть, витираючи сльози, баба Марія, яка не може надякуватися Богові за дивну тварину, що підняла на ноги її старенького.

"Він у мене завжди такий жвавий та моторний, що й справді калікою би не витримав довго на цьому світі, - продовжує розповідь дружина врятованого, накладаючи на стіл свою пахучу "фірмову" випічку. - Ніхто напевно так за ним не переживав як я та... Калина".

...Усе життя Михайло Восколуп був дуже активним. Працюючи шофером, об’їздив увесь колишній Радянський Союз. Але де б його не закинула доля, чоловіка, завжди тягнуло його додому, у Карпати, у Чорний ліс, де він сотні раз полював. "Я був добрим мисливцем, навіть медалей чимало за найкращі трофеї маю", - каже, виймаючи з великого чорного портфеля десятки нагород, дід Михайло. Будучи головою мисливського товариства, монастирчанин свій досвід ловецький 130 бувалим та молодим мисливцям передавав, бо що то за горянин, що у лісі собі ради дати не може.

У лабетах хвороби. Коли на пенсію вийшов, то не занудьгував та до чарки не почав заглядати, як це багато чоловіків роблять, а ще більше до господарства свого взявся. Проте роки важкої праці уже півроку нагадували про себе частим болем у серці й щогодинною втомою А дід Михайло завжди міцний був, не знав, що таке хвороба, отож не біль не зважав, думав, що скоро минеться.

"Ти б перепочив, Михайлику, та не гарував тяжко, куди тобі з роботою так поспішати", - лагідно вмовляла чоловіка пані Марія. У відповідь він тільки посміхався та казав, що у злагоді й добрі та зі своєю родиною він і гори звернути може. Натомість пана Михайла звалила тяжка хвороба.

Цього злощасного дня поважному монастричанину запаморочилося в голові, він пішов до хати та трохи приліг відпочити. Раптовий різкий біль пронизав усе тіло. Далі не пам’ятає нічого. Отямився через кілька годин. Глянув угору - біло, повернути голову, аби роззирнутися по боках не міг. Напевно я вже на тому світі, тільки ж як там Марія з дітьми без мене залишилися", - враз промайнула думка в голові Михайла.

Аж раптом чоловік почув голоси і зрозумів, що він живий. Миттю подякував Богові за дароване щастя, хотів підвестися, але... руки та ноги не слухалися. Ось так 52 дні пролежав Михайло Восколуп у районній лікарні. Діагноз - вилив крові у спинний мозок.

"Із такою недугою живуть, але часто зостаються каліками", - мовили, потуплюючи очі лікарі заплаканій дружині. Випадково одну з таких розмов підслухав чоловік та вирішив, що докладе усіх зусиль, аби знову навчитися ходити.

Замість палиць коров’ячий хвіст. Коли повернулися додому, то рідні стіни та любов і чуйність Марії одразу ж додали хворому сил. Напружуючись, дід Михайло піднімався, брав два стільці та, ледве пересуваючи їх, таки виходив на подвір’я. Потім повільно сідав і заплаканими очима дивився навколо.

Ніби відчуваючи біль і тугу господаря, навколо Михайла збиралися домашні тварини: кури, собаки, коти, а зі стайні дивилася на нього, незвично тихого й нерухомого корова Калина, яку він недавно придбав у закарпатських перекупників. "Годі, маленька, не дивися так, бо й сам заплачу, не можу я тебе не пасовище повести", - ледь стримуючи сльози, тихо мовив чоловік до тварини. А та, ніби розуміючи людську мову тужно заревіла.

У смутку та боротьбі із хворобою минуло два роки дід Михайло уже покинув стільці та ходив, опираючись на дві палиці. Проте виходити далеко від хати не наважувався. Але одного разу, вкотре відчувши на собі пильний погляд Калини, дбайливий господар таки не втримався, зашкутильгав до стайні, узяв налигача та пошкандибав на пасовище.

Проте кількасот метрів, що донедавна долав завіграшки стали тепер для Михайла мукою. А Калина ніби все розуміла йшла повільно, але впевнено, ведучи за собою господаря. Через маленький камінчик чоловік враз спотикнувся та впав. Лежати і кликати на допомогу не хотів, палиця кудись поділася, але поруч була корова. Михайло схопився за хвіст тварини і так піднявся й пішов.

Потім уже й палиці не брав, адже його вела Калина. Чоловік не раз тримався за хвіст, згодом за налигач, і так щодня господар з коровою долали по чотири-п’ять кілометрів. У чоловіка нило все тіло, але ж він ПОЧАВ ХОДИТИ. І як не вмовляла Михайла дружина, аби він сидів удома та відпочивав, чоловік і слухати не хотів. До Калини - та й у поле.

Через кілька місяців усі лікарі дивувалися, як майже нерухомий пацієнт так впевнено тримається на ногах та ледь не пританцьовує. "Коровотерапія", — загадково усміхнувся до нічого не розуміючих медиків дід Михайло та почимчикував додому, бо ж треба рятівницю подоїти.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Монастричани, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі