Чотири лауреати державної премії — з технічного

Щедрим на досягнення був минулий рік для науковців Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Приміром, п’ятеро молодих учених виграли за результатами всеукраїнського конкурсу гранти Президента на втілення в життя своїх наукових проектів. І те, що з передбачених на підтримку всіх молодих вітчизняних науковців, які працюють і у столиці, і в різних регіонах держави, 37 таких грантів півдесятка "взяли" співробітники ІФНТУНГу, вкотре засвідчує значний науковий потенціал навчального закладу. А ще підтвердили високий статус Технічного й четверо його докторів наук, котрі стали лауреатами Державної премії України в галузі науки і техніки за 2008 рік.

Власне, як "Галичина" вже частково повідомляла, Державну премію присуджено двом авторським колективам, до складу яких ввійшли і прикарпатські науковці. Скажімо, за роботу "Розробка та впровадження технологій відродження порушених гірничими роботами земель як елементів екологічної мережі" високою нагородою відзначено десятьох українських учених – співробітників регіональних наукових інституцій на чолі з членом-кореспондентом Національної академії наук, доктором біологічних наук професором Дніпропетровського національного університету Анатолієм Травлєєвим.

Що це за робота і якою може бути її практична користь? Про це розповідає наша краянка, котра входила до складу цієї групи, доктор технічних наук, доцент завідувач кафедри ІФНТУНГу Леся ШКІЦА:

– В Україні – понад 162 тисячі гектарів порушених гірничими роботами земель. І вони є джерелом постійного негативного впливу на довкілля через забруднення вод, ррунтів, повітря пилом, важкими металами, токсичними розчинами та газами. Вилучені свого часу в лісгоспів ці території справляють враження покинутих напризволяще. Це давня проблема, й вона характерна не лише для України. Проте в інших державах діють відпрацьовані механізми вирішення таких наболілих питань. А в нас наразі тим ніхто не займається. Даються взнаки реалії української економіки і правових відносин. Передусім остаточно не з’ясовано, чия то земля – державна чи підприємства, яке вело на ній свою діяльність. інакше кажучи, незрозуміло, хто мав би нарешті взятися за нейтралізацію тих зон надзвичайного екологічного ризику. Зрештою, й невідомо, як за них братися.

Отож цій темі й була присвячена наша праця. Особливість її в тому, що дослідження та основний аналіз екологічних проблем виконано на гірничо-промислових комплексах у різних регіонах – зокрема на територіях Криворізького залізорудного, Нікопольського марганцеворудного, Донецького кам’яновугільного й Передкарпатських сірковмісного й солевмісного басейнів. А в пошуках оптимальних рішень для кожного випадку з’ясувалося, що назагал тут замало пропонувати найбільш необхідні технології відновлення таких земель, а потрібно і враховувати процеси самовідродження цих територій.

Втім, більше того. Як доводить наша робота, подекуди в тих зонах виникає таке рельєфне й біологічне розмаїття, яке на порядок перевищує природні аналоги. Скажімо, серед степу можуть громадитися пагорби з вершинами-полонинами, крутосхилами, озерами між ними й інші елементи суто передгірського ландшафту, починають рости цілком інші рослини, ніж квітували доти. Тож, приміром, ми науково обррунтували цінність штучного краєвиду, що виник на порушених гірничими роботами землях Кривбасу, і доцільність створення тут задля відновлення туристично-рекреаційного потенціалу краю ландшафтного заказника.

Погодьтеся, що для східних областей, де цінують кожен клаптик землі, на якому можна недорого відпочити, такий підхід дуже актуальний. Але, звісно, не всюди достатньо лише підкоректувати дії природи й облагородити територію створенням парку чи заповідника. Візьмімо, наприклад, Калуш, де тривають зсуви і провали землі, затоплення територій. Ясна річ, що за сто-двісті років тут би все само собою стабілізувалось. Але ми не можемо так довго чекати. Бо в зоні ризику — домівки, господарства, здоров’я й життя людей. Якщо в Калуші потроху вирішують екологічні проблеми, то на Яворівському сірчаному кар’єрі картина ще важча.

Словом, у цій глобальній колективній праці людей з різних організацій та регіонів з актуальної й значущої для нашої держави теми пропонуюються різні відродження пошкоджених земель – від повернення їх до первісного стану до підготовки під інше призначення. Однак сказати, що то панацея й ми ідеально виписали рецепти цілковитого оздоровлення тих територій, теж не можна. Для вирішення цієї проблеми потрібні зусилля і геологів, і біологів, і економістів, і фахівців інших галузей науки. А головне – необхідно виділити мільйони доларів на те, щоби відновити ті землі. Але наша праця – то вже схема, за якою можна поступово це робити.

Друга група українських науковців із дев’яти чоловік, якою керував академік Національної академії наук, завідувач відділу Інституту еклектрозварювання імені Є. Патона Володимир Махненко, отримала Державну премію за роботу "Розробка та впровадження технологій ремонту магістральних трубопроводів під тиском". До її складу входило і троє вчених ІФНТУНГу: це доктори технічних наук – директор Науково-дослідного інституту нафтогазової енергетики і екології Василь івасів, завідувач кафедри Любомир Шлапак та доцент Роман Говдяк.

Цінність цієї роботи стає зрозумілою, коли замислитися над такими фактами. Газотранспортна система (ГТС) України, загальна довжина якої сягає 37 тисяч кілометрів, – найважливіша складова енергокомплексу держави. Але близько шести тис. км трубопроводів уже відпрацювали амортизаційний термін (33 роки), а майже дві третини ГТС перебуває в експлуатації достатньо довго – від 15 до 50 років. Тому щороку зростає ризик появи аварійних ситуацій на тих чи інших ділянках системи. І це потребує виконання значних обсягів капітального ремонту й реконструкції ГТС.

Однак традиційні методи проведення цих робіт, під час яких потрібно зупиняти перекачування газу на тривалий період, стають дедалі менш ефективними, особливо на транзитних магістралях, оскільки чимраз зростають обсяги транспортування продукту. Тим-то постало завдання освоїти нові способи ремонту магістральних газопроводів. Отож група вчених і впоралася з цим соціальним замовленням, розробивши технологію ремонту зі встановленням на дефектні ділянки труб сталевих зварних муфт та багатошарових композитних бандажів із високоміцних неметалевих матеріалів. І ця метода вже не потребує зупинки у транспортуванні газу.

До рівня докторів наук підтягуються й молоді вчені ІФНТУНГу. Тим паче, що в університеті створено належні умови для творчості. До речі, це вже вдруге поспіль за останні роки молода плеяда Технічного домоглася такого визнання. У 2007 р. гранти глави держави отримали четверо авторів наукових проектів з Технічного.

– Ми добре усвідомлюємо, – наголошує проректор ІФНТУНГу з наукової роботи доктор технічних наук професор Олег КАРПАШ, – що розвиток освіти, чи й суспільства взагалі, неможливий без розвою фундаментальної науки, наукового поступу в усіх сферах життєдіяльності, без інноваційних технологій. Тому намагаємося бути на вістрі вітчизняної, світової науки, прагнемо не залишатися осторонь передових процесів і тенденцій, аби нас не "оминав" трансфер нових знань, умінь або чийогось неоціненного досвіду. А задля цього плідно впродовж багатьох років співпрацюємо з низкою НДІ Національної академії наук.

Водночас уже впродовж багатьох літ ведемо серйозну роботу з залучення до участі в науковому, науково-педагогічному житті університету молодих і обдарованих фахівців. Бо якщо цього не робити, то наука й освіта, особливо в нафтогазовій галузі, можуть просто зачахнути. З цією метою в нас діє рада молодих учених і науковців. А також існує система премій і доплат та інших преференцій для молодих науковців за ті чи інші наукові здобутки й визнання. Навіть прийняли рішення: якщо науковець зуміє до досягнення 50 років захистити докторську дисертацію, то університет придбає для нього, залежно від складу його сім’ї, дво- або трикімнатну квартиру.

Aле й цим не обмежились.У нас якраз формується робота авторського колективу, яку буде висунуто на здобуття Державної премії Президента для молодих учених. Вже кілька років група науковців університету, а серед них і Любомир Побережний, котрий у свої 22 вже захистив докторську дисертацію, успішно працює над розробкою засобів та технологій гарантування технологічної безпеки нафтогазопроводів, надто ж тих, які функціонують у гірських та інших важких умовах, у тому числі глибоководних (окремі з них прокладено й на двокілометровій глибині).

Другий напрям наукової праці наших учених – пошук і запровадження енергоощадних технологій. Нині в Україні всі балакають, що треба б економніше використовувати енергоносії, та ніхто нічого не робить. Навіть державної програми немає. Тож ми два роки тому створили університетський центр енергоощадності. Самі знаємо, що треба економити та шукати альтернативні джерела енергоносіїв. А ще ж і приклад німецьких колег з університету в місті Цітау, котрі взяли участь у конференції з нагоди 40-річчя ІФНТУНГу, спонукав до того. Вони розповіли, що створили програму енергоощадності у своєму навчальному закладі й завдяки тому зекономили 20 відсотків енергії. Тож прагнемо до того й ми. В університеті створено Центр енергоощадності. Співпрацюємо і з фірмою NEPAS (Норвегія) за освітніми програмами, й норвежці домагають видати гарну книгу з менеджменту енергопланування. І хочемо, скажімо, одну з чотирьох навчальних свердловин, які слугують студентам для наочності, до оснастити тепловою помпою й використовувати для обігріву того навчального корпусу, в якому вона розміщена. Крім того, матимемо завдяки тій новації й технічну воду для потреб університету. Словом, планів і намірів удосталь, але знову ж таки без молодих наукових кадрів нічого не зробимо.

Автор: Василь МОРОЗ
Джерело: Галичина
Обговорити на форумі