Український реванш

Не хотілося писати на газову тему, але, той факт, що Україна вперше у своїй історії "вставила" північному сусіду "пістон" у цій перманентній інформаційній війні, не може не привернути увагу.

Протистояння Києва і Москви – це вічна тема. Ця війна із змінним успіхом йде не за життєвий простір, а за панування на найстратегічнішій ділянці на планеті – за суходільний кордон між Европою та Азією. Зрозуміло, що така війна Москви з Києвом не припинялася, та й ніколи не припиниться а значить, що колись буде кульмінація цієї війни. Коли у остаточно здадуть нерви і не дай Боже колись, Москва розпочне активні воєнні дії.

Путінську Москву змішала з багнюкою не українська помаранчева революція, а Дудаєв, Гамсахурдіа, Алієв, Шеварднадзе і Саакашвілі. До сих пір Росія, замість повного панування в цьому регіоні має гембель у вигляді Абхазії, Осетії, Кадировстану та Вірменії, в підтримку режимів яких Росія вкладає величезні кошти. Нинішня світова фінансова криза малює для Москви жахливі сюжети майбутнього, а нереалізовані плани захоплення Каспійської нафти, а значить і абсолютної монополізації европейського енергоринку, будівництв підводних (хоч як, але в обхід України та Польщі) газогонів, програш війни за викуп української газотранспортної системи – ламає остаточно імперію Газпрому.

Та й що там говорити, Кремль вже відверто демонструє свою паніку: світова ціна на нафту продовжує свій політ до низу, а це значить, що багатомільярдні борги Газпрому і самої Росії обертаються проти клоунів, ряджених у „місій” з титулами російських прем”єрів та президентів. Одразу кидається у вічі, що нинішня позиція української влади чітко не вписалася у низку прорахованих кремлівськими політологами сюжетів. Як бачимо, головні стовпи російських інтересів в Україні – Партія Регіонів зі своїми КОНОВАЛЮКАМИ (які ще вчора роз’їжджали Україною з відеовиставою на тему Російсько-Грузинської війни), Компартія, Родіна з кагалом маленьких маргінальних структур – сидять розгублені біля розбитого корита (в будь-якому смислі). Змовкли кримські Прориви і Закарпатські попи Сидори. А голова українського екзархату Російської церкви Володимир (САБОДАН), зробивши декілька радикальних кроків на розрив з московською Патріархією, мріючи повернути кафедру до Києва – стає одним з головних кандидатів на пост російського першоієрарха. Отже, нині Україна, що в газовій війні продемонструвала принциповість у відстоюванні національних інтересів має пройти цей шлях до кінця. І це буде не лише остаточне закріплення Незалежності…

Тут, звісно не треба забувати, що державна влада в Україні належить все ж таки фінансово-промисловим групам, які керуються посткомуняками. Допоки вони не перетворилися на феодалів, або не зникли в результаті соціального вибуху, що б було кращим – їм краще переорієнтуватися на внутрішні і західні ринки. А наше завдання – роздмухати за допомогою провокацій і інформаційних атак російське суспільство. Безумовно, росіяни нам не брати, але й не вороги. Ми маємо створювати безліч інформаційних приводів експортного характеру для підтримки партизанської інформаційної війни в середині самої Росії. Це не лише переорієнтує кремлівські ресурси всередину своєї країни, але й суттєво послабить Росію на Міжнародній арені. Патріотичні організації в регіонах мусять постійно атакувати українську владу з вимогами визнати Незалежність Татарстану, підтримати сепаратистські рухи на Північному Кавказі, соціальні протестні хвилі на Далекому Сході і ліберальну та націонал-патріотичну опозицію.

Наше завдання – обмальовувати російські потяги, автомобілі, паркани біля російських консульств анти кремлівськими гаслами, не зайвими будуть прояви відкритих конфліктів з проросійськими силами в Україні. Україна з середини, з низу мусить діяти проти Кремля радикальними діями, а державна влада буде змушена вдатися до більш жорстких заходів із забезпечення власної Незалежності. Тепер ми сильніші Росії, і не маємо права дати Кремлю можливість реваншу.

Автор: Вольдемар МАЯКІВСЬКИЙ, Гаджибей (Одеса)
Обговорити на форумі