Наше "ми": завершальний рік

Епоха так званої стабільності, можливо, підходить до завершення. Звичайно, в цьому звинувачуватимуть (а 61% росіян уже звинувачують) керівництво і банки західних країн. Але ми ж бо знаємо, що річ не в них. Стабільність розхитали не їхні провали, а наші власні успіхи. Це – за спогадами росіян про минулий рік, – перемога Діми Білана на Eвробаченні, виграний конкурс на проведення Олімпіади, це начебто тріумф нашого футболу. Після стількох років раптом нас почали визнавати.

Але, що дуже важливо, визнавати не у випадках, коли це незаперечні Ойстрах або Власов, а коли й самі ми були внутрішньо не впевнені, чи годимося. І якщо визнають-таки, ми здогадуємося, що річ не в показаному нашому рівні, а в тому, що це ми виступили. Це не співака, не команду, це нас вшанували. Нас – таких, які ми є. Але саме цього ми понад усе від них і хотіли. Отримали, і це виявилося хмільною звісткою: а коли так, то стали і у великій політиці творити таке, на що раніше ні за що б не зважилися. І знову, дивись, вони визнали, проковтнули, відповіли слабо. Ясно, що для вигляду. Ясно, що шанують.

Почало здаватися: сприймають, як сприймали СССР із його Сталіном – Андроновим – Брежнєвим. Опорою служило те, що в публіці ці командні успіхи, від спортивно-музичних до військових, викликали наростаюче відчуття захвату. Володарям від нього посилалися знаки схвалення у вигляді рейтингів, які стоять колом. Як тут не виникнути відчуттю, що є мандат на що завгодно – і зовні, і усередині. Ось це й поклало край стабільності.

Спершу принагідно злякали крупний бізнес. Просто щоб не забувався. Думали – нічого, а він образився. Змовчав, але гроші почали тікати – ще до кризи. Злякали військових. Тобто майже "своїх", і притому в переддень кризи. Ті, дивись, теж змовчали, але й теж образилися. Злякали середній і малий бізнес – на самому початку кризи. І тут воно вихлюпнуло на вулиці, та одразу з двох країв країни. Але чому автомобілісти, чому не будівельники, не сталевари, не мешканці малих міст, де буде найважче? Можливо, тому, що зовсім нещодавно і вожді, і ведена ними партія з усього суспільства виділили так званий середній клас і йому пообіцяли і зростання, і процвітання, і захист. Його оголосили новим гегемоном. І ось вони ж завдали удару по тому, що вже стільки років є мрією, якщо завгодно пропуском у середній клас, – недорога іномарка.

Можна було сподіватися, що криза як спільне лихо всіх згуртує, що символічна солідарність спільно благополучних перейде у фактичну солідарність тих, що спільно бідують. Але схоже, що буде навпаки – якщо одним дозволяють у ці важкі дні покращити справи за рахунок інших, небагатьом коштом багатьох. Кінець року, а то й епохи, зіпсований. За минулий рік віра в людей виросла на 5%, а впала на 23%, упевненість у майбутньому виросла на 10%, а знизилася на 32%. Але прийдешній рік – не рік баранів і овець. Віра в себе виросла до 16% – навіть у людей із малих міст.

Автор: Алєксєй ЛЕВІНСОН (на фото), керівник відділу соціокультурних досліджень Левада-центру (Москва)
Назва оригіналу: Наше "мы": Год завершающий
Джерело: Вєдомості, 13.01.2009
Переклав: Андрій ПАВЛИШИН, Західна аналітична група
Обговорити на форумі