Професор плюнув у душу

Колишній політв’язень Воркути (1950-55 років) німець Артур Фурман у 1964 р. видав книгу спогадів "Під прапором Бандери". У вступному слові він написав: "Бандерівці – це був для нас бойовий клич, гасло. Бандерівці – звалося полум’я, що його не могла загасити найстрашніша буря терору. Для українців не було більшого відзначення, як це: бути бандерівцем". Німець Фурман наголосив, що з бандерівцями мав щастя жити спільно і боротися.

І раптом читаю в нинішній українській пресі слова професора Богдана Осадчука, що бандерівці – "то була чернь", що наша духовність була "галицька – вузька і тупа", що ми "кисли у своєму провінціалізмі". Отже, і я один із цієї черні, і мої співв’язні по таборах сотенний Мирослав Симчич та охоронець славного Марка Боєслава Дмитро Сип’як, і багато інших галичан, і волиняни Андрій Турик, Кирило Банацький, Микола Курчик, Степан Сорока і його брат Семен, і сумчанин Сергій Сидоренко, який воював у Коломийщині в курені Скуби, і донеччанин Іван Кулик – Сірий, який замінив полеглого мого провідника Бориса, тернополянина Григорія Легкого, на посту окружного провідника ОУН Коломийщини, й усі полеглі в підпіллі хлопці і дівчата, і ті, хто загинув у таборах, і ті, хто відійшов в інший світ уже на волі? Ми чернь?

Неправду пише пан Осадчук, що серед бандерівців "не було жодного інтелектуала". Я понад рік пробув в одному таборі з доктором права і філософії Володимиром Горбовим, який у 1941 р. був головою другого (Краківського) великого збору ОУН і головою Українського національного комітету та Українського національного конгресу і генеральним суддею ОУН. Коли я відходив на етап до табору особливого режиму, д-р Горбовий, хоч напередодні ми попрощалися, приніс мені на прохідну щойно одержану пайку хліба. Очевидно, Б. Осадчук знає прізвище Горбового як оборонця Степана Бандери в польських судах. А Юрій Липа хіба не належить до інтелектуалів? А Лев Шанковський? А підпільні публіцисти Дмитро Мирон – Орлик (автор праці "Ідея і чин України"), Петро Полтава, Осип Горновий, Улас Кушіль і багато інших? А Ярослав Стецько?

Професор Осадчук хоче, щоб українці взяли на себе всю вину за волинську трагедію 1943 р. Із таким пропольським способом думання можна вимагати, щоб ми взяли на себе всю вину і за Коліївщину, і за Хмельниччину. Що ж, пан заслужив у Польщі орден Білого орла. Але як на мене, то це поляки мали б покаятися за знищення ЗУНР у 1919 р., окупацію українських земель, руйнування церков, диверсії в Закарпатті 1938 р., вигнання українців із батьківщини в Закерзоння.

Що ж до нашої духовності і характеру, то коли в часі мого другого ув’язнення в Дніпропетровську на очній ставці з колишньою університетською однокурсницею (родом із Запоріжчини) прокурор закинув мені ненависть до комуністів, я сказав йому: "Я не ненавиджу комуністів. Було б забагато честі для них. Я їх зневажаю". А на запитання судді, що тепер думаю про Бандеру, я відповів: "Я не знаю іншого українського імені, яке було б так широко відоме у світі, як ім’я Степана Бандери". На зауваження "он боролся против советской власти" я пояснив: "Він боровся проти всіх і всіляких окупантів України". Це я говорив для присутніх свідків і конвоїрів. Ми ніколи не знали страху, бо знали, що наше місце або в боротьбі, або у в’язниці, або в землі. Професор Осадчук, який так фальшиво оцінив бандерівську жертовність, не має права бути почесним громадянином Коломиї. Тим більше, він сам заявив, що "з галичанством, крім народження, не мав нічого спільного", тобто, і з Коломиєю.

Автор: Ігор КІЧАК
Джерело: "Коломийський вісник" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі