The Wall Street Journal Europe: Уроки Газпрому, які Европа так і не засвоїла

Найсвіжіша газова чвара між Росією та Україною наочно демонструє принаймні дві речі: Газпром вчиться на своїх помилках, а Европа – ні. Результат цей лихий для европейської енергетичної безпеки.

Російська державна газова монополія перекрила краник Україні на сам Новий рік, як і три роки тому. Чинячи це, Москва скаржилася на прострочені платежі свого сусіда та відмову заплатити ринкову ціну за газ – так само, як і три роки тому. Проте реальні причини відключення були політичними: покарання Києва за підтримку Грузії у серпневій війні та гра на боротьбі між українськими прозахідними політиками.

Ось тут і починається здатність Газпрому засвоювати уроки. У той час, коли відключення 2006 року викликало дискусії про безпеку постачання в Европі, яка отримує близько 20% усіх поставок газу із Росії через Україну, цього разу Газпром, щоб заспокоїти континентальну Европу, був обережнішим. Його керівники об’їхали ключові столиці ЕУ, щоб запевнити, що постачання газу не постраждає. На підтвердження цієї обіцянки Газпром помпує додатковий газ через Білорусь і Туреччину.

І ось тепер, замість протесту проти російської трубопровідної політики, Европа каже, що це – "комерційна суперечка, яку мусять вирішити між собою дві сторони", як заявив представник ЕУ учора [05.01.2009]. Газпром не зміг би сказати краще. Европа, мабуть, вважає за краще не помічати, що російські суперечки з Україною, з газовими включно, є політичними.

І тут постає велика потенційна проблема. Розглядаючи Москву як надійного партнера, якому перешкоджає тільки примхливий Київ, европейські лідери можуть і справді повірити, що їм далебі потрібні більш прямі газогони з Росії. Основними питаннями, навколо яких точаться дискусії, є трубопровід Північний потік [Nord Stream] по дну Балтійського моря до Німеччини і трубопровід Південний потік [South Stream] по дну Чорного моря до Болгарії.

Але Північний потік, який проектують так, щоб обійти Польщу, Естонію, Латвію і Литву, – це московська версія енергетичного "поділяй і владарюй" у Центральній та Східній Европі. Разом із Південним потоком він роз’їдає рішучість ЕУ з приводу завершення трубопроводу Набуко [Nabucco], який перетнув би Туреччину і Балкани, посилаючи центральноазіатський газ в обхід Росії, а не через її територію.

В той час, коли европейці міркують над цими проектами, Кремль укладає угоди саме з тими центральноазіатськими країнами, які могли б наповнювати Набуко чи інші неросійські трубопроводи. Диверсифікація европейських джерел газу важливіша, ніж заміна країн транзиту між ЕУ та газпромівськими родовищами. Це урок для Европи, який вона, здається, все ще не втямила.

Ніхто не стверджує, що Україна безневинна в нинішній газовій суперечці. Маючи безалаберне керівництво, цілком можливо, що вона, як у цьому її звинувачує Москва, спізнилася з платежами. Її "енергетичний сектор" значною мірою складається із темних посередників.

Слабкість України полягає у нерозділеності держави й економіки, які нездатні стати більш демократичними й прозорими з часів Помаранчевої революції 2004 року. Значна відповідальність за брак прогресу лежить на найкрупніших політичних фігурах країни – президенті Вікторі ЮЩЕНКУ, прем’єр-міністрові Юлії ТИМОШЕНКО та лідерові опозиції Вікторі ЯНУКОВИЧУ, які постійно сваряться між собою.

Але Европа також несе певну відповідальність за свою байдужість до країни, яка цілком виразно намагалася рухатися в напрямку Заходу. Европа могла би бути в ці чотири роки значно активнішою щодо створення демократичної відповідальності, панування закону й прозорості в Україні. Україна, яка не була б вразливою до звинувачень, які Газпром кидав на її адресу у минулі тижні, призвела б до більшої ясності щодо европейської енергетичної картини – і російського місця в ній.

Европейській енергетичній безпеці загрожує також відмова Газпрому адекватно інвестувати в свої виробничі потужності, що робить дуже ймовірним початок падіння видобутку вже наступного року. Ціни природного газу пов’язані з нафтовими цінами, і несподіваний виграш кількох минулих років тепер, коли ціни на нафту знову пішли вниз, закінчується. Кредитна криза у поєднанні із російською непередбачуваністю щодо іноземних інвесторів, означає, що гроші зовсім не конче поллються ззовні, як це було минулого десятиліття.

Газпром, чиї чільні керівники щойно минулого літа сподівалися стати найбільшою в світі компанією за ринковою капіталізацією, може опинитися без грошей в найнесприятливіший час. Уряд спалює свої валютні резерви, щоб підтримати рубль, і, спостерігаючи за падінням своїх доходів разом із ціною на нафту, цілком можливо, нічим не зможе допомогти.

Европа не може й не повинна намагатися стати незалежною від російського газу. Її мета – уникати надмірної залежності від Росії. Газпромівський тиск на Україну є ще одним доказом потреби диверсифікації.

Назва оригіналу: Gazprom’s Lessons – Europe has failed to learn them
Джерело: The Wall Street Journal Europe, 06.01.2009
Переклав: О.Д.
Обговорити на форумі