Різдвяні танці гуцулів

Колядницькі ватаги села Криворівня, що на Верховинщині давніми танцями та співами заворожують на роїння бджіл та добрі врожаї.

Біля пишної криворівнянської церкви гамірно. Чоловіки з топірцями в яскравій народній ноші повагом виходять на подвір’я. Їхні жваві ґаздиньки поспішають з діточками до хати, адже через годину-дві селом почнуть ходити колядницькі гурти (в Криворівні їх називають "плєсачі" - авт.). Отож треба виставити на стіл усі смачні святкові наїдки та міцні, як мороз у горах, напої, адже колядники своїми співами і танцями заворожуватимуть на великий приплід худоби, роїння бджіл та майбутній урожай.

За словами колядницьких ватагів, чоловіки не оминають жодної хати, бо гріх в таке велике свято не зайти до односельців. Старі люди казали, що якби під час різдвяних свят плєсачі навмисне оминули чиюсь господу, то ніхто би з гурту протягом року не мав ані здоров’я, ані душевного спокою.

Проте гуцули добре знаються на "старовіцьких" (давніх) законах та звичаях і не беруть у гурт злопам’ятних та заздрісних людей. Окрім того, перед плєсом майже всі сповідаються і причащаються. Отож ніяких поганих думок чи образ ні на кого у плєсачів не повинно бути. Щоправда під час святкового обходу сільських дворів дехто може хильнути зайвого та на чужу жінку дивитися масно. Проте у свята ніяких вам пустощів.

Може й тому криворівнянські ґаздині ніколи не беруть участі у плєсі. "Бо чілідину (жінку) треба шінувати, вона ж для любощів та щоб діток і нас глядіти", - посміхаються у вуса кремезні криворівнянці, поглядаючи на своїх газдинь.

Плєсачі розпочинають танцювати ще на подвір’ї. Їхні рухи не мають нічого спільного із магічними діями. Гуцули рухаються поступальними кроками вперед, назад, підскакують, присідають. На думку місцевих краєзнавців, плєсачі відтворюють у танці давні уявлення предків про рух небесних світил та зміну пір року.

Після плєсу всі сідають за стіл та частуються. Наївшись-напившись, колядники знову виходять надвір, де "йдуть круглєка", тобто танцюють ритуальний танець, яким, як кажуть криворівнянські ґаздині, заворожують на майбутній щедрий урожай.

З десяток старших ґаздів та молодих легінів беруться за топірці, утворюючи коло, всередині якого на кріслі сидять господарі. Під час співу і колових рухів за сонцем, ґазда з ґаздинею по черзі наливають то одному, то іншому плєсачеві горілки. Поки чоловік п’є, ніхто не танцює. Допоки всіх не почасують, ніхто за ворота не вийде.

А для тих, хто має пасіку, гурт колядників обов’язково плєше біля вуликів. Перед танцем усі скидають шапки на одну купу, нахиляють топірці, та крутяться, імітуючи рух бджоли. Ґаздиня в цей час обсипає плєсачів зерном та кидає по жменьці зерна кожному в шапку. Опісля плєсачі скидають це зерно їй у поділ. Це символізує повернення бджіл додому з медом. Насамкінець співають й віншують: "Ми тут пили, ми тут їли, би си пчоли вам роїли. На щістє, на здоровлє, на Різдво."

За таке "ворожіння" треба заплатити. А що вже свято, то кожен гуцул старається дати побільше. Більшу частину гроші плєсачі потім здають до церковної каси. Але, якщо колядники знають, що людина бідна, то грошей не беруть, а бажають на другий рік заробити та їх обов’язково почастувати.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі