Різдво у Карпатах

"Щось колядники з вертепом не йдуть: Невже оминуть наш дім? Що ж то за свято буде?" — даремно бідкалася тітка Рузя, виглядаючи у вікно на заздалегідь відкидану від снігу стежку до нашого дому. Бідкалася даремно, бо це просто їй старенькій не було чутно, як на сусідському подвір'ї дзеленчать дзвоники, а хор молодих голосів потужно веде: ":Над верте-е-е-пом звізда я-а-сна на весь світ засія-а-ала". А за якийсь час гурт перебраних із віфлиємською "звіздою" вже стояв у нас в сінях. Внесли в дім дерев'яний макет стаєнки з худібкою, ляльковими новонародженим Ісусом, Дівою Марією, Йосипом.

Пастухи, знявши овечі шапки, вклонялися ґаздам. Високі, з морозу рум'янощокі Ангели зачіпали за одвірок крильми. Пейсатий Жид наготував саквояжик, аби швиденько спакувати ковбасу чи ще який смаколик — дарунок за добру колядку. А Чорт все поривався пропхатися до хати та, якщо не потягти якусь дрібницю, то бодай штрикнути під бік молоду ґаздиню.

Це вертеп. Або яселка, або бетлегем (від Віфлиєму), або батлейка (в білорусів), або шопка (в поляків), або віклеїмул (в румунів): Традиція вертепного дійства була поширена по всій християнській Європі. Зараз, очевидно, збереглася не всюди. Але в Українських Карпатах — це обов'язковий елемент Різдва. Втім, не лише в гірських селах, а й у великих містах Прикарпаття колядники-вертепники тішать народ, створюють святковий настрій, прославляючи Бога, а одночасно заробляючи копійчину.

Початково це народне театралізоване дійство мало суто сакральний характер. У храмах розігрували містерії, п'єси релігійного змісту. У такий спосіб священнослужителі розповідали пастві біблійну історію про те, як в печері (вертепі), де тримали худобу, Діва Марія народила Христа, як до новонародженого з дарунками прийшли царі-волхви, як цар Іудеї Ірод звелів знайти Дитя Боже і знищити.

Згодом серйозна драма вийшла за межі церковних мурів і перетворилася в народний театр. З'явилися нові персонажі — Чорт, Жид, Циган, Дідо, Баба. Вертепники вже не лише переповідали біблійну історію, прославляли Господа колядами, а й сміялися, жартували. Власне у вертепі — макеті стайні чи церковці — розігрувалася лялькова вистава. Але потім було не церковне дійство з участю переодягнених колядників. Вільне, веселе. Зараз на Прикарпатті чи Закарпатті побачити театралізовану сакральну містерію, мабуть, уже неможливо. А от народне дійство — зрідка з ляльками, а переважно з участю переодягнених людей — зовсім не рідкісне. У різних регіонах, селах воно виглядає по-різному.

Джерело: "Карпати"
Обговорити на форумі