Росіяни не є національністю

Не треба плутати. Росіяни, як і китайці або американці, ніколи не були окремою національністю. Тому порожні і позбавлені сенсу всі суперечки з приводу, хто є родоначальником племені, якого не існує в природі. У Росії три з половиною століття намагалися в прискореному порядку зліпити новий народ. Мати українка, батько татарин, — дитина за паспортом — росіянин.

Хрін вам! Слово "росіянин", так само як і слово "китаєць" або "американець", не означає національність. Всі ці слова означають соціальну ідентифікацію або приналежність до багатонаціональної общини, яка складається з різних народів. Нерідко навіть рас. Є чорношкірі афроамериканці, є вже афрокитайці й афроросіяни.

Соціальна приналежність — це те, ким ми себе відчуваємо, в якому мовному середовищі живемо і в якому побутовому просторі перебуваємо.

Ціле наше життя побудоване на союзах і об’єднаннях. Що людина, що народи без сім’ї найчастіше не можуть добитися процвітання поодинці. Тому об’єктивно виникають більші фрагменти простору, які наші далекі предки назвали державами. Такий простір може бути об’єднаний добровільно. І заселений, в принципі, вільними народами. Тоді конкретний прояв соціальної ідентифікації утворює сильна, процвітаюча і перспективна держава або їх союз.

Може бути інакше, і ми це чудово знаємо. У Китаї і Росії продовжують своє жалюгідне існування прояви соціальної ідентифікації насильницького ладу. Що важливо, там переважає прагнення силою "переплавити" в єдину чавунну болванку величезну кількість національностей, над створенням яких історія трудилася не одну тисячу років. Домінує маніакальне прагнення узяти і "замінити" родові зв’язки імперською ідеологією. За короткий термін приліпити всім народам загальне "поганяло", єдине для всіх мешканців цієї самої соціальної ідентифікації — китаєць, росіянин і т.д. Ще раз — хрін вам! За весь час існування людства не було і не буде вдалих спроб зробити з людей мічурінську грушу. Це такою ж мірою нездійсненно, як дотримати "чистоту" окремої раси або народу.

Імперії виникали завжди. Але лише для того, щоб натовпом пробігтися по чужій землі. Повбивати, пограбувати, після чого кілька століть помилуватися своєю могутністю, і знову розпастися.

Разом з мертвою державою частенько втрачали потужність і найближчу перспективу поневолені народи. Не зважаючи на можливість фатального результату, найбільш стійкі народи знову ставали самі собою і виживали. Тому що національність — результат надто тривалого історичного розвитку. Будь-яка з них пройшла поле багатовікових випробувань. І тримається на діамантовому кістяку генетичного коду. А всі "югослави", "росіяни", "китайці" в порівнянні з цим — одноденки. Бо в основі створених штучним шляхом соціальних общин, замість генетичного коду — папірець, що іменується паспортом. Замість родових і племінних зв’язків, лінія на карті, звана кордоном. Сьогодні вона тут, завтра там. Імперські потуги, в порівнянні з природою — фуфло. До речі, у разі переходу до авторитарного правління, "американців" чекає та ж доля. Такі справи.

Національність — це, хоч маленьке, але надто міцне утворення. Сильнішими можуть бути лише релігія та ідеологія. Всі разом вони об’єднують людей щонайміцніше. Об що зараз і ламають зуби чекісти-недоучки в Російській "Федерації".

На Балканах національності вже прокинулися. Місця їхнього компактного проживання стали могутнім стартовим майданчиком для розвитку по всьому периметру. Від культури і освіти, до політики і економіки. І слід відзначити — тут же знову об’єдналися! Тільки у куди привабливішу структуру. Вчора в концтаборі, сьогодні в Європі. Пароль для завантаження програми розвитку і процвітання простий — Свобода, Незалежність і Рівність можливостей.

Ще десять років тому жителі Адріатики на запитання про національну приналежність могли по-дитячому відповісти: "Я югослав!" І де ти тепер, югослав?

Історія рано чи пізно змиває все наносне. Канули в лету потуги поневолювачів південних слов’ян. Тепер черга за москалями, що тремтячими від жадібності щупальцями продовжують душити сотні народів і національностей на півночі Європи і Азії.

Потуги примусити численні народи відмовитися від свого коріння мають довгу і криваву історію. Московити почали насаджувати загальну "русскость" ще в 14 столітті. Процес цей був схожий на танок — крок вперед, два кроки назад і навпаки. Односпрямованим рухом русифікація стала лише з моменту утворення Російської імперії. Пороху вистачило на цілих три з половиною століття. Зважаючи на безліч точок зору, ми вимушені в хронологічному порядку хоч би перелічити основні етапи становлення Російської імперії.

Розмови про вік імперії в 600 років позбавлені історичних підстав. Куликівська битва у вересні 1380 року зовсім не звільнила обширні землі навіть Європейської частини нинішньої Росії від татаро-монгольського оброку. Те, що Іван Васильович (Іван III) рівно через 100 років подер ханську грамоту, на ділі означало не так вже й багато: короткотермінову і відносну незалежність Московського князівства і те, що Європа взагалі дізналася, що існує така держава — Московія. Далі пішло — поїхало. Москалі почали винищувати населення і знищувати життєвий устрій в сусідніх князівствах. Але навіть після походу Івана Грозного на Астрахань до імперії було ще далеко.

Міфологію нібито завоювання Сибіру Єрмаком в 16 столітті серйозно розглядати не можливо. Справжні записи про похід Єрмака вважаються загубленими. Вважати за підкорення Сибіру локальні колотнечі на берегах однієї річки кількох сотень учасників експедиції з кількома сотнями місцевих жителів смішно. Таке можуть припустити лише ті, хто уявлення не має про масштаби Сибіру, чисельність і життєвий устрій народів, що заселяли Сибір того часу. Попереднє облаштування забайкальських острогів Хабаровим і укладення договору Нерчинського з Китаєм в 1689 році, не те щоб владою, навіть претензіями на владу москалів в Сибіру і не пахло.

У справі пошуків моменту виникнення Російської імперії важлива ще одна обставина. Казенні історики досі "не можуть пригадати", що Московія аж до початку 18 століття (!) регулярно платила данину Кримському ханові. Яка ж це імперія? Лише російсько-турецький мирний договір 5 листопада 1720 року поклав кінець залежності Московії. З цієї миті і стає відчутна важка імперська хода Росії. Європа тоді ще не визнавала Росію імперією.

Проте султан Ахмет III вже домовився з Петром I про розділ Персії. Сили були зібрані, настала пора пустити їх у справу. Вже через рік, 22 жовтня 1721 року Петру Олексійовичу піднесли титул Імператора. З цього дня цар, що раніше іменувався на ім’я та по-батькові, став Петром I. А Росія — імперією. Отже, насправді немає ніяких "600 років Російської імперії". І ніколи не було.

Мої друзі-історики все ж таки внесли одну поправочку в чітку хронологію дат. Мені важко з ними не погодитися. Вони вважають, що насправді Російська імперія утворилася дещо раніше — в 1654 році. Україна — перше реальне і велике приєднання москалями чужої держави. Після нав’язаного Україні кабального договору Переяславської Ради, утворився стрижень майбутньої імперії. На який надалі намотували один поневолений народ за іншим.

У 2014 році виповниться 360 років з моменту договору Переяславської Ради. Сонце пройшло повним колом. Україна тепер самостійна держава і москалям її вже не затоптати. Стрижня імперії не стало. Русифікації сказали: "Геть!". Молоде покоління швидко освоює інші мови, які відкривають дорогу в цивілізований світ. Все правильно — закінчується одна історія, починається інша.

Російська імперія тим часом безнадійно відстає навіть від країн, що розвиваються. Цокають останні роки її існування. Держава, побудована на брехні і насильстві, наближається до свого остаточного заходу. Чому? Принцип існування імперій простий — приєднання і пограбування нових і власних територій. Поки такі можливості існують, імперії живуть. Коли вони закінчуються, імперії здихають.

Те, що для Російської "Федерації" закінчився час приєднань чужих територій, не викликає сумнівів.

Божевільні потуги прихопити Абхазію, Південну Осетію і територіально відокремлене Придністров’я працюють з точністю до навпаки. Міжнародне співтовариство і міжнародне право влаштовані таким чином, що швидко лікують синильні забаганки. Визнання Кремлем незалежності цих територій (які поки що перебувають у складі інших країн) автоматично підштовхує цивілізований світ до визнання незалежності доброго десятка російських територій, які поки що знаходяться під ярмом Московської орди.

Іншими словами — єдиним реальним наслідком намагань Москви за старою звичкою хапнути чужі території, буде швидкоплинний розпад самої Російської "Федерації". Бо що означає визнання з боку москалів і кількох їхніх сателітів незалежності трьох маленьких територій, проти визнання цивілізованим світом, наприклад, Уральської, Сибірської або Далекосхідної республік? Вже через 5-6 років стануть очевидними результати того процесу, який розпочався сім років тому. Скоро ніяких сил не вистачить утискувати національно-визвольні рухи по всій "федерації". До того ж імперська модель при ПУТІНІ, – одному з найбільш обмежених "правителів" за всю історію Росії, – швидко і ґрунтовно вичерпала свої ресурси.

Про це варто сказати. Бо розпад "федерації" автоматично означає скидання кайданів загальної русифікації і припинення голодомору для безлічі культур на її території. На багатьох з них російська мова залишиться не більш, ніж однією з мов міжнародного спілкування. У людей з’явиться реальна можливість розвивати своє, рідне.

Зовсім іншим стане процес залучення до світової цивілізації. Не через прикажчиків і перекладачів – москалів, а безпосередньо, власноруч. Ніхто, схожий більше на скандинава, іспанця або тибетця, ніж на москаля, вже не повинен буде показувати безглуздий паспорт Російської "федерації" із загальним імперським поганялом "росіянин". Хто ким є, тим і назветься. Не лише речі, але насамперед люди мають потребу, щоб їх називали своїми власними іменами.

Після того, як луснуть імперські бульбашки, зовсім в іншому світлі виглядатимуть і російськомовні країни. Тут буде одна з культур, яка вже нікого не тисне, нікого не топче. І не принижує – насамперед сама себе. Після довгого ув’язнення, нарешті з’явиться можливість розвитку для російської культури. Не важливо, на якій площі вона домінує. Це імперюки вимірюють "картину олією" в квадратних метрах. Розумні люди цінують інші достоїнства. Ті, що залишаються в Історії. А не викидаються на звалище при черговій заміні ідолів на площах.

Зараз для населення замість російської культури доступні лише огидно старіюча Пугачиха, хвалькуваті демагоги-каті і стайня мастурбуючих ксюш. Замало для російськомовних народів. Чи після розвалу імперії існуватиме російськомовний світ? Звичайно! Нікуди він не дінеться.

Звільнившись від рабовласників — Московської орди — території отримають потужний імпульс до розвитку. І тут же з’явитися нове об’єднання російськомовних країн. Але на відміну від попередніх трьох з половиною сторіч, це буде добровільний союз держав. Ще раз нагадаємо пароль для завантаження програми розвитку в третьому тисячолітті: Свобода, Незалежність і Рівність можливостей.

Потім сусіди зможуть полегшено зітхнути. Добровільний союз незалежних держав буде піклуватися насамперед про власний розвиток. Не дозволить вести геноцидоподібну війну. Нікому не загрожуватиме. Нафто-газові вентилі не перекриватиме. Не гоноруватиметься тим, що спалив третину бюджету територій, підірвавши найбільшу бомбу в світі.

Поки що — справа за черговим кроком до звільнення від імперських кайдан. Жалюгідним і тупим пора йти зі сцени, дати шлях новій дитині Часу. Не витримали природного добору, вичерпалися запаси дурнів або не пройшли фейс-контроль? Це й не так важливо — і те, й інше і третє.

Що в нашому випадку добре і вселяє надію: тут нема нічого особистого — просто такий природній лад.

Автор: Георгій ГОРДІН
Переклад: ЗВУ плюс
Обговорити на форумі