Україна, 2008 рік: близькі контакти третього ступеня

Повне гніву, воно неслось, буруючи землю, грохочучи, гудучи часом стогучи зригаючи з себе якісь глухі, каркаючі звуки. Хоча воно було ще не близький, але повітря в місті колихалося... М.Е.САЛТИКОВ-ЩЄДРІН, "Історія одного міста".

Події останніх тижнів стали концентрованою квінтесенцією року котрий завершається. Все сплелося у тугий вузол: черговий стрибок цін і фантастичні кульбіти курсу національної валюти; героїчно, хоч і не без дрібного шахрайства прийнятий Держбюджет-2009 – за цілковитої неясності щодо цін на енергоносії.

І сама ця традиційна вже проблема. І чергові загострення з Росією. І роздратування, настороженість Європи. І американо-українська хартія – декоративний ерзац який став раптом недосяжним, як горизонт, ПДЧ ...

І спікер ЛИТВИН, котрий життєрадісним Карлсоном випурхнув у Москву з прозорою надією роз'яснити МЄДВЄДЄВУ з ПУТІНИМ: "малюки, але я таки краще будь-якого ЯНУКОВИЧА!".

І постійним фоном – все нові, вже зовсім за межею витки гри прем'єра ТИМОШЕНКО та Президента ЮЩЕНКА в "хто кого звинуватить раніше".

Ще Віктор Андрійович практично з будь-якого приводу став каятися: як у 2004 році відмазував від народного гніву "цю воровку".

А Юлія Володимирівна настільки ж наполегливо звинувачує Главу держави в усе нових планах узурпації влади, і категорично відкидає усе: "Всі заяви президента, причому всі без винятку, не мають під собою ні однієї складової правди" – що дивним чином перегукується з древнім парадоксом: "крітянин Епіменід стверджує, що всі крітяни – фальшиві".

І все частіше у новинах, в інтерв'ю, в аналітичних оглядах звучить ключове слово: "віртуальність".

Міфотворчістю займалися завжди і всі – банкіри та промисловці, ідеологи і публіцисти, політики усіх таборів разом зі своїми політтехнологами. Але в нинішньому році відбувся якісний стрибок.

Самі творці "віртуальних реалій" загубились у нескінченних відображеннях кривих дзеркал.

Ніяких парадоксів. Не вдаючись у деталі нинішніх "розборок", згадаємо лише декілька "загальних місць":

- Віктор ЮЩЕНКО вважається вождем патріотів та "державників", а також є ревнивим "евроатлантистом".

І це при тому, що наслідки його правління виявилися катастрофічними для єдності держави, і що внаслідок проведеної ним політики на зовсім невизначений термін відсунулись перспективи членства України не тільки в Альянсі (це справа смаку), але також і в Евросоюзі – що означає констатацію відкату країни за ключовими цивілізаційними показниками.

- Юлія ТИМОШЕНКО позиціонується як "Залізна леді" вітчизняної збірки і є чи не втіленням всіх як уявних, так і реальних переваг авторитарної моделі державного устрою.

І це при тому, що з дня свого сходження до вершин влади вона не визнала своєї особистої відповідальності ні за один з численних провалів і криз – ні в економіці, ні в політиці, ні в кадровій сфері.

- Віктор ЯНУКОВИЧ носить на собі чи то клеймо, чи то харизму головного "проросійського політика" України.

І це при тому, що ні в обидва зі своїх прем'єрств, ні в якості керівника найбільшої парламентської фракції ЯНУКОВИЧ не виправдав жодних покладених на нього московських надій. А в 2004 році він став причиною (як мінімум – непрямою) найбільшого провалу кремлівською політики та чималої шкоди престижу особисто В.ПУТІНА.

Віртуальні конструкції все більше витісняють у свідомості істеблішменту здоровий глузд і політологію, як науку, що спирається на масив історичних прецедентів з логікою причинно-наслідкових зв'язків.

Лише у позачасовому, безповітряному просторі ілюзорних побудов можливо, зберігаючи серйозність говорити про якісь самостійні шанси політиків на зразок ГРИЦЕНКА, ЯЦЕНЮКА, ЛУЦЕНКО і т.д., – наполегливо презентованих в якості "нових облич"...

Але куди серйозніше ігр "другого ешелону" те, що "перші особи", може ще більшою мірою затягнуті у трясину віртуальної реальності – кожен у власне свою.

Балабона доля їм послала сама:
За поставу, за грації - лев!
Ви би в ньому запідозрили безодню розуму,
В перший раз на нього поглянувши.

В грудневій епопеї падіння та підскоків гривні найбільш вражаючим був навіть не стрімкий ривок до 10 грн/1 дол, а роз'яснення Президента України, присвячені економічній необґрунтованості настільки завищеного курсу.

Вразило, що Глава держави абсолютно щиро нарікав на ефект "психологічного фактора".

Президент явно не віддавав собі звіту в тому, що і "психологічний" і, тим більш "спекулятивний" фактори всього лише адекватно реагували на вигини фінансової сфери, котра віртуалізувалася.

Що відбувалося влітку та на початку осені, коли гривня укріплялась – крім іншого, з’їдаючи скромні доларові нагромадження "середнього класу"?

Росли ціни. Семимильними кроками рухалася інфляція.

І лише національна валюта міцніла, а представники конфліктуючих гілок виконавчої влади натякали, що це – свідоцтво зміцнення і зростання вітчизняної економіки. Інакше кажучи, розумних пояснень не було ніяких.

Але в грудні Віктор Андрійович дивувався й обурювався цілком щиро. Те що відбувається, не відповідало його моделі "реальності". Його реальність – зовсім інша. Може бути, сама інакша з усіх.

Спостерігачі дивувалися – навіщо ЮЩЕНКО так наполягав на дострокових виборах, якщо, за всіма оцінками, саме партія, з якою він пов'язаний, і яку нещодавно особисто очолив, програла б більше за всіх?

Відповідь очевидна: у реальності ЮЩЕНКА Наша Україна впевнено перемагає всіх. Особливо якщо Віктор Андрійович особисто очолить виборчий список.

Все різноманіття властивостей "віртуальності ЮЩЕНКА" складно зрозуміти, але декому вдається запам'ятати основні правила існування в цьому специфічному просторі. БАЛОЗІ, наприклад, явно вдалося. Або Володимиру ОГРИЗКУ.

Над ним іронізують за "тактику дулі" – одноманітно, зате демонстративно застосовану до російських політиків, а тепер вже й до журналістів.

І дарма іронізують. Важко сказати, – яка, але логіка в його modus operandi безсумнівно є – інакше ОГРИЗКО не був би міністром.

Може бути, передбачається, що рано чи пізно ця зовнішньополітична доблесть окупиться казковими дивідендами, а може бути, що матеріальне нагорода за такий високий патріотизм взагалі не передбачається в нашій юдолі скорботи і сліз.

Одне безсумнівно: Володимир ОГРИЗКО абсолютно точно знає, що все те, що відбувається, в тому числі й оцінка його роботи на посаді міністра закордонних справ – здійснюється президентом ЮЩЕНКОМ за критеріями тієї самої віртуальної логіки, яку він, міністр, збагнув досконало.

І Віктор Андрійович, по крайній мере, послідовний та вірний своїй моделі світової гармонії.

На відміну від пані прем'єра.

Вона ходила по дроту,
махала білою рукою...

Сезон, що розпочався поверненням Юлії ТИМОШЕНКО в прем'єрське крісло, можна розділити на дві частини - нерівні в найповнішому значенні слова.

До травневих виборів у Києві БЮТ і особисто Юлія Володимирівна неухильно йшли від перемоги до перемоги.

Затвердження прем'єром, формування уряду, як штабу по підготовці нових електоральних звершень, постійний акцент на діяльності Президента ЮЩЕНКА, як головної перешкоди, ефективної роботи Кабміну і, відповідно подальший перерозподіл патріотичного електорату у свою користь...

Все йшло, як по нотах: ді ерсте колоні маршірт, ді цвайте колоні маршірт...

Здавалося, сценарій був розписаний на два роки вперед – до президентських виборів включно. На черзі було взяття під партійний контроль столичної влади.

Що характерно – у всьому, що стосувалося маніпуляцій з віртуальною реальністю, Юрія Володимирівна, як завжди, переграла всіх.

Вона довго витримувала багатозначну паузу, не спішачи розвіяти ілюзію про можливість підтримки БЮТом висуванця Банковій. Поки ще не закінчився термін, коли рішення про столичні перевибори могло бути оскаржено у суді.

А потім стався збій, що у всіх відносинах став переломним. Вибори в Києві Блок ТИМОШЕНКО програв.

Nota bene. Фіскальні рішення, що приймаються в останній час столичним градоначальником, абсолютно справедливо піддаються гострій і навіть жорсткій критиці.

Але важко погодитися з жорстоким злорадством, з яким глумляться над славними "бабусями", що проголосували за ЧЄРНОВЄЦКОГО.

Помилка полягає в апріорному припущенні, що інші претенденти в нинішніх умовах вели б себе менш одіозно. Припущення це нічим не обґрунтовано. Більше, воно абсолютно суперечить єдиному точно відомому фактом.

А саме: на відміну від ЧЄРНОВЄЦКОГО, його суперники поскупилися потратитися хоча б на "гречку" і/або на грамотну виборчу кампанію.

Але повернімося до пані прем'єра. Після київського провалу її тактика змінилася найкардинальнішим чином.

Юлія Володимирівна немов вдихнула "отрезвіну", як Йон ТИХИЙ у "Футурологічному конгресі" ЛЕМА.

У планах ТИМОШЕНКО зникла послідовність. Зникла впевненість. На гальмування була спущена ретельно підготовлена спецоперація із дострокових виборів Ради, фактично спровокована БЮТом 2 вересня 2008-го.

Так могла б себе вести Трініті, якщо б їй на мить привідкрилось, що усвідомлена і вистраждали нею "реальність" – не більше, ніж така ж "Матриця", тільки інша і ще більш незбагненна.

У підсумку Юлія Володимирівна шляхом складних маневрів і інтриг зберегла прем'єрство – при ясном усвідомленні, що подальше перебування на цій посаді схожа на скачку на роз’ятреному тигрі – коли і продовжувати небезпечно і зупинитися неможливо.

Правда, ще залишається можливість у черговий раз пустити в хід варіант альянсу з Партією Регіонів. Варіант надійний і перевірений, неодноразово використовувався вже як частина складних "багатоходівок".

... Так красуня Юлдуз знову обманула Тисячеголового дева, і сказала йому: - Ти наймогутніший, але й найдурніший дев на світі! Так давай же зіграємо ще раз...

Реальність, в якій існує Партія регіонів, має, у крайньому випадку, перевагу простоти.

"Лохов" треба "кидати", "фраєров" – вчити, а домовленості між серйозними діловими людьми повинні виконуватися.

Політику, в тому числі і вибори, регіонали взагалі сприймають виключно як суму домовленостей між серйозними партнерами. Перш за все – між собою і наявною владою.

Тому як же може бути інакше?

Але "інакше" відбувається постійно – з тих пір, як вожді ПР намагаються освоювати висоти державного Олімпу.

Після кожного чергового збою своєї системи регіонали довго і голосно ображаються.

Вони знову і знову перераховують кількість своїх депутатів, відсотки електорату, сумарний капітал і виробничу потужність. І переконуються, що вони – дуже серйозні партнери.

Найсерйозніші та найділовитіші в країні!

І переглядати свою модель реальності, та/або модель свого позиціонування у політичному просторі вони не вважають за потрібне навіть гіпотетично.

Власне, тому з ними так і звертаються. Достатньо лише на початку переговорів визнати минулі помилки, і запевнити, що вже тепер-то все буде по-чесному.

З тим Партія регіонів і вступає в Рік Бика.

***

Але найгірше народонаселенню, по якому прокотилось вже кілька хвиль інфляції, безробіття та підвищення цін на все. На підході нові цунамі – вже як наслідок світової кризи.

Віртуальні моделі, що пропонуються політикумом, вже не вселяють довіри і не знаходять громадської підтримки.

А реальність не обіцяє особливо райдужних перспектив. Реальність диктує суворе звернення ЧЕРЧІЛЛЯ в найкритичніший для Британії момент: "Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту".

І вже зібралася ціла чергу діячів, готових повторити ці, або схожі слова.

Але у ЧЕРЧІЛЛЯ насправді було ще й чітке розуміння мети та шляхів її досягнення.

А в наших вождів - лише віртуальні іграшки і на справді – "нічого, крім..."

... Хоча воно було ще не близько, але повітря в місті заколихалося, дзвони самі собою загуділи, дерева настовбурчились, тварини потуманіли та метались полем... Воно наближається, і в міру того, як наближається, час зупиняло біг свій...

Воно прийшло...

Автор: Валерій ЗАЙЦЕВ
Джерело: Нові Грані, спеціально для УП
Переклад: Петро ВОЛЯ, www.KOLOMYYA.org
Обговорити на форумі