Володимир ЦИБУЛЬКО: Українці – "другий сорт" для Московського патріархату

За церковним каноном Митрополит Київський Володимир (Сабодан) має право зайняти місце покійного Алєксія II. Чим обернеться для України призначення Митрополита Володимира патріархом Московським і вся Русі й чи посприяє це пожвавленню україно-російського діалогу, розповів політолог і фахівець з країна СНД Володимир ЦИБУЛЬКО (на фото).

У першу чергу слід розглянути бек-граунд – розстановку сил в Росії та розстановку сил в Україні, прагнення російського церковного народу і українського. Якщо в Росії фактично весь спектр ділиться на помірних консерваторів, частково екуменістів, які виступають за цивілізований діалог з іншими конфесіямі, особливо з європейським католицизмом, і відвертих консерваторів на подобу епископа Діомида, то не варто дивуватися тому, що серед російського помірного оцерковленного народу швидше за все буде перемагати тенденція до консерватизму і націоналізації церкви, тобто на створення національної Церкви.

Цьому сприяє і Статут РПЦ. Він передбачає, що Церква може очолити виключно громадянин Російської Федерації. Митрополит Володимир цьому вимогу не відповідає. Ця та інші статутні норми зупиняють волю оцерковленного українського народу.

Які зараз настрої в оцерковленному народі Московського патріархату в Україні?

Один шлях – зближення, об'єднання в Єдину помісну церкву. Це рух досить сильно представлено серед російських кліриків. Таких людей називають "помаранчевими" попамі. Вони рівномірно поширені по тілу Церкви. Місце їх служби не залежить від географічного або будь якого іншого фактору.

УПЦ (МП), так само як і РПЦ в Росії, з усіх сил прагнути зайняти ідеологічну нішу серед правлячої еліти. Це вже не територія душі, це вже територія політики. Їх зусилля спрямовані на порятунок держави або правлячої політичної сили, в даному випадку мова йде про "помаранчевих", а не про спасіння душі.

Їм протистоять противники будь-якої співпраці з українськими владою і, тим більше, підтримки їх політики у сфері релігійних відносин.

Отже, ми маємо, по-перше, рух за створення філії РПЦ на українських територіях і, по-друге, бачення УПЦ (МП) в якості бази для створення Єдиної помісної церкви. Представники першого лобі навчилися розуміти та існувати в нових политичних умовах і краще за інших розуміти сподівання своєї пастви. Причому, як в Україні, так і при спілкуванні з Москвою.

Те, що запропонували українські православні в тілі РПЦ – це спроба перетворити РПЦ в аналог повноцінного Вселенського Патріархату. У такому випадку будь-хто з кліриків РПЦ – як усередині РФ, так і за її межами – у перспективі може очолити Церква. Це альтернативна модель співіснування держави і церкви, апробована у відносинах з Києвом та запропонована тепер Москві.

Але оскільки в російському державі сьогодні геть-чисто відсутня ідеологія (її роль виконує православ'я), то мені здається, що, з огляду на довгостроковий симбіоз РПЦ з державними спецслужбами, лінія на націоналізацію Церкви все-таки переможе. Українські парафіяни та церковні бюрократи отримають серйозний урок. Їм ясно дадуть зрозуміти: ви – інші, ви – чужі, ви - нєрусскіє. Як би ви не намагалися, і не модернізували. Ця бацила нєрусскості не сприймається російським суспільством, і особливо Російським державою.

Як скоро буде негативна реакція церковної верхівки УПЦ (МП) на негостинне ставлення їх московських "братів у Христі", сказати складно. Церковні процеси занадто інерційні. Швидкого ефекту очікувати не слід.

Однак, жест на користь націоналізації Російської церкви розв'яже руки помірним священнослужителям Української церкви. Я маю на увазі тих, кого прийнято вважати таким собі помірно-патріотичним середовищем. Вони зможуть поглибити діалог усередині України. Серед інших церков і конфесій. Завдяки чому вони стануть учасниками полілогу, а не діалогу. Я вважаю, що в першу чергу їм потрібно буде почати обмін думками з Київським патріархатом.

Що ж стосується остаточного рішення Церковного Собору РПЦ і кандидатури нового голови Московського патріархату, то початок найсильнішої для Росії економічної та політичної кризи змушує російську владу повести себе дуже жорстоко і, я б сказав, нав'язати Церкви свою лінію.

Автор: Андрій КАТРИН-МИХАЙЛЕНКО
Джерело: RUpor.info
Обговорити на форумі