Підсумовуючи пережите, неможливо не спом’янути липневу повінь на Прикарпатті

На схилі 2008-го, підсумовуючи пережите, неможливо не спом’янути липневу повінь на Прикарпатті. Адже за масштабами вона співмірна з великою водою 1969 року. Понад два десятки загиблих, сотні зруйнованих і тисячі пошкоджених житлових та інших будівель, мостів, кілометрів доріг та гектарів сільгоспугідь – такий ужинок цьогорічної стихії.

Проте наслідки липневого катаклізму вимірюються не лише людськими втратами й матеріальними збитками. Велика вода, точніше процес відновлення поруйнованого нею спровокував і виникнення вогнищ соціальної напруги в зонах стихійного лиха. Спершу, мабуть, ніхто з наших краян і не думав-не гадав, що держава відразу й так активно візьметься компенсувати людям втрати. Приголомшені тим, що накоїла природа, селяни взялися було самотужки ліквідовувати шкоду. Та коли бюджетні потоки фінансів з Держбюджету та матеріальна допомога ринули в потерпілі місцевості, сталося несусвітнє.

Ошелешені навалою грошей, що надходили як до дійсно потерпілих, так і до інших осіб, люди вдалися до позірно неадекватних дій. "Догори" – до РДА й ОДА, Секретаріату Президента й Кабінету Міністрів України потекли ріки скарг на несправедливість у "категоризації" втрат. Доти єдині сільські громади розділилися на потерпілих і тих, кого вода не зачепила. Ті, хто вважав, що йому занизили рівень збитків, розпочали війну проти держави і тих, котрі, на їхню думку, одержали допомогу незаслужено...

Власне, в матеріалі "Стихія "дармових" грошей" у "Галичині" за 27 листопада ми вже розповідали як про це, так і про те, що корені конфлікту сягають органів місцевого самоврядування. Відтоді на адресу редакції надійшло чимало листів, автори яких розповідають про нові подробиці протистояння. Йдеться в тих дописах, між іншим, і про те, що компенсацію за зруйноване житло отримали в багатьох випадках начебто навіть ті господарі, чиї садиби ще задовго до повені чи то самі розвалилися через старість, чи були розібрані з тієї ж причини. На жаль, на ту публікацію не відізвався ніхто з посадових осіб, які мали б простежити за дотриманням соціальної справедливості в розподілі державних коштів. Очевидно, вони згідні з усім, про що там мовилося. Тож, напевно, пишуть правду читачі газети у свої відзивах, огляд яких стане темою наступних публікацій.

У всякому разі недарма хтось із чиновників зауважив журналістові "Галичини", що навряд чи держава ще колись так розщедриться. Втім, такого не спостерігалось і в уже згадуваному 1969-му. Тоді тягар відшкодування завданих людям паводком втрат узяли на себе колгоспи. Вони були відносно багатими, тож могли... Та все одно ніхто не сіяв так грошима, як нині. Керівники господарств тряслися над кожною копійкою. Нині, звичайно, і мови не могло бути, щоби переважно злиденні агроформування підставляли свої плечі під ту справу. Тим-то й розкрилася державна скарбниця, але вже ніхто не рахував кошти платників податків, і вони справді в багатьох випадках пішли не до тих, кому призначались, а мовби на вітер чи за водою. Тоді як, скажімо, потрібних у багатьох місцях берегоукріплень так і не зведено. і вже, безумовно, незаслужено присвоєні кимось мільйони згодились би державі у кризовому 2009-му.

Автор: Василь МОРОЗ
Джерело: Галичина
Обговорити на форумі