Криза і процеси розпаду Росії

Владіміра ПУТІНА попереджали, що не слід кидатися камінням, якщо живеш у скляному будинку. Що не варто підтримувати незалежність Абхазії та Південної Осетії й широко рекламувати це у російських ЗМІ, маючи у складі Федерації кількадесят народів, які не вважають себе гіршими від осетинів чи абхазців, адже це означає – посередньо провокувати розпад існуючої російської імперії. Однак, засліплений бажанням принизити Грузію, Кремль мало зважав на далекосяжні історичні процеси й фактично їх прискорив. Пропаганда права народів на самовизначення, суміщена в часі з економічною кризою, створили вибухову суміш, і в Росії почалися процеси, яких у Кремлі не планували. Єдина річ, про яку можна дискутувати, – це терміни, за які ці процеси призведуть імперію до розпаду. Адже існує різна міра готовності націй, які мешкають на території РФ, до незалежності, та й кризові економічні проблеми в різних регіонах мають різну гостроту.

Найбільш готові до отримання незалежності на території РФ (окрім чеченців) татари. Вони змусили свого часу московський Кремль підписати особливий договір із Казанню. Пізніше Татарстан відмовився брати участь в референдумі для затвердження теперішньої Конституції Російської Федерації і не підписав федеративного договору, тим самим стверджуючи нелегітимність цього основоположного документу російської держави. Якихось угод між Татарстаном і Російською Федерацією про його включення до складу останньої не існує. Це дає багаті правові можливості для юридичного оформлення повної незалежності Татарстану — була б тільки сприятлива нагода: ослаблення центральної влади, посилення народних протестів у всій імперії тощо.

Саме зараз такий процес починається, і татари використовують кожну можливість позбутися бодай частки імперського хомута. Ось і перша ластівка: у збройних силах РФ створюються татарські військові частини. До цього були лише чеченські батальйони, та й ті у внутрішніх військах, підпорядкованих МВС, а тут власне йдеться про армію, де будуть частини за національною ознакою. В Оренбурзькій і Самарській областях з’являться дві роти, в яких будуть служити призовники тільки з Татарстану, про що повідомив Інтерфакс із посиланням на військового комісара Татарстану Сєрґєя ПОҐОДІНА. Формальний привід для такого кроку – бажання запобігти нестатутним відносинам у формі "протистояння земляцтв" (а по-простому – "дідівщині"). У Казані підкреслюють, що ідея створення національних татарських частин була узгоджена з вищим військовим командуванням РФ. Рішення про створення "національних татарських частин" було прийнято керівництвом Татарії та Міністерством оборони Росії "в порядку експерименту", щоб запобігти "дідівщині" між касарняними земляцтвами.

Російська влада не з доброго дива погодилася на такий крок, а під тиском громадськості. Комісар Татарстану Сєрґєй ПОҐОДІН пояснював, що таке рішення було ухвалене після поїздки правозахисників і батьків солдат у Тоцький гарнізон. Напередодні звідти втік призовник із Татарстану. Юнак з’явився у військомат і заявив, що хоче служити в армії, але не має наміру терпіти приниження від "дідів". За його словами, татар у частині зневажають, б’ють і змушують виконувати за інших господарські роботи. Нічого нового про російську армію: від подібних повідомлень рябить у новинній стрічці інформагенцій. Однак лише татари зуміли скористатися нагодою та змусити владу погодитися на національні частини.

Російські шовіністи б’ють на сполох: "Армія створює дуже лихий прецедент, – вважає президент Академії геополітичних проблем Лєанід ІВАШОВ. – Дагестанці запитають, а чому вони не можуть служити окремо?".

Але це не єдиний крок Татарстану "геть від Москви". 22 грудня у Набережних Чєлнах завершилася сесія громадсько-політичної організації "Міллі меджліс" (Національні збори) татарського народу. Національні збори прийняли звернення до міжнародної громадськості про визнання незалежності Татарстану. Міллі Меджліс називає себе "альтернативним татарським парламентом у вигнанні" (установа, яка виконує функції уряду, в них називається "Міллі Назарат", і крім татар, які мешкають на батьківщині, включає у себе емігрантів, зокрема й голову альтернативного уряду) та підкреслює що "змушений діяти у вигнанні". Причому, це не був спонтанний крок – рекомендувала прийняти таке рішення своєрідному "народному парламенту" його президія, засідання якої відбулося в Казані ще 26 жовтня. Скептики можуть насміхатися над обмеженістю можливостей "уряду у вигнанні", але значення таких установ для успішного результату визвольної боротьби переоцінити важко: практично всі народи, які визволялися від колоніальної залежності, проходили

через цей етап. Знаменно, що рекомендуючи Меджлісу прийняти звернення до ООН, президія підкреслила: татарський національний рух до цього підштовхнуло визнання Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії.

Другий район, який став проблемним для Кремля, – це Далекий Схід. Тут немає етнічно монолітного руху за незалежність, але є почуття відрубності від Москви та пам’ять про недовге існування Далекосхідної Республіки. Процес відокремлення Далекого Сходу радше нагадуватиме унезалежнення американських колоній від Британії. Тільки замість "Бостонського чаювання" Владімір ПУТІН підштовхує місцевих мешканців до протестів фактичною забороною на ввіз вживаних автомобілів. Загалом, з національної точки зору правильна заборона перетворилася у свою протилежність, оскільки абсолютно не враховує інтересів самодіяльного населення Далекого Сходу, нищить налаштований дрібний бізнес та не пропонує цьому бізнесові нічого взамін.

Природні економічні фактори призвели до появи на Далекому Сході Росії значної кількості японських авто (90% автопарку), що, в свою чергу, зумовило створення чималої кількості дрібних обслуговуючих підприємств. Всі, хто задіяний у цій інфраструктурі, нічим не завдячують державі у створенні та підтриманні свого бізнесу. А тепер держава, захищаючи інтереси автомобільних олігархів, перекриває їм можливості нормального функціонування. Адже річ не у припиненні потоку вживаних авто. Не секрет, що на всій колишній території СССР частину вживаних авто, які завозять приватники, використовують як джерело дешевих запасних частин в існуючому сервісі (це особливо стосується кузовів). Оригінальні запасні частини від виробників коштують вдесятеро дорожче, і заборона фактично б’є не лише по сервісу, але й по власнику стареньких авто. Взамін влада нового авто не дає, перспектив отримати кредит на придбання російського авто небагато, та й умови кусаються. Це проста причина, чому приватні таксисти та інші власники вживаних закордонних авто не сприйняли запропонованого ПУТІНИМ "захисту національного автовиробника" і вийшли на демонстрації протесту там, де ця проблема стоїть найгостріше – у Калінінграді, Петербурзі, великих містах Сибіру та у Владивостоці.

Власне у Владивостоці протести набули найбільшої масовості, і саме там Кремль повернувся до практики придушення народного протесту грубою силою. Перша хвиля протестів показала не лише їх масовість, але й те, що далекосхідна міліція не бажає бити громадян, разом з якими вона живе нераз в одних і тих самих будинках. Тому напередодні другої хвилі протестів на Далекий Схід було скеровано 8 літаків з підмосковним ЗМОПом "Зубр" із Митіщ. Крім того, в бойову готовність були приведені військові частини російської армії: полк морської піхоти у Владивостоці та окрема повітрянодесантна бригада ВДВ Росії під Усурійськом. Проте митищинський ОМОН справився сам: тисячу мирних демонстрантів розігнали, затримуючи навіть непричетних до демонстрації, включно з журналістами московських видань. Одному з телерепортерів розбили камеру та зламали руку.

Пізніше, пояснюючи причини такого ставлення до новинарів, міліція дала офіційне пояснення: "Журналісти, яких затримали, плутались під ногами у ЗМОПу і заважали затриманням, тому й отримали на горіхи". Проте справа не у ставленні влади до журналістів навіть проурядових видань. І не в тому, що цілком мирну демонстрацію жорстоко розігнали. Місцева міліція фактично відмовилася розганяти демонстрантів. Це симптоматично, таке вже було під час розпаду Совєцького Союзу. А на всі регіони митіщинського ЗМОПу явно не вистачить.

Показово: в далекосхідних блогах пишуть, що з вулиць Владивостока майже щезла реклама правлячої Єдіной Расії. Боротьба за збереження від кризи маєтків олігархів дратує простих людей, які налагодили власне життя всупереч байдужості влади, а тепер повинні понести найбільші втрати у боротьбі з кризою. Однак саме цього Кремль не розуміє – він далекий від Владивостока не лише географічно, але й світоглядно. Інтереси простого росіянина і кремлівського чиновника розбігаються чим далі, тим більше. Властиво, проблема розпаду імперії полягає у запасі міцності адміністративного апарату та глибині кризи. Може виявитися, що, надуваючи щоки та претендуючи на глобальне лідерство, Росія банально трісне скоріше, ніж би це сталося за умов спокійного доживання імперського віку. Ви ще не забули прикмети, які супроводжували розпад СССР?

Автор: Ярослав СВАТКO
Обговорити на форумі