Без ліжника – не перезимувати

Якщо мати в хаті бодай один ліжник, збої з опаленням і холодні зими пережити значно легше. Пухнаста вовняна ковдра вміє не лише берегти тепло тіла, але й віддає тепло власне – під ліжником може бути по-справжньому гаряче. Тепло стає навіть від того, що дивишся на ці м'які, гармонійні візерунки. Минулого тижня в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття відкрилася унікальна виставка ліжникарства родини Копчуків із Яворова.

Гуцульське містечко Яворів вважається одним з найдавніших центрів ліжникарства на Прикарпатті. Колись тканням ліжників тут займалися чи не в кожній родині, в першу чергу, ткали для власних потреб. Тепер ліжникарство у Яворові перетворилося на важливу професію, яка забезпечує майстрам постійні прибутки. Попит на гуцульські ковдри не зменшується, але туристи внесли свої корективи в ліжникові орнаменти. Відтак майстри виготовляють два типи ліжників – традиційні і сучасні. Різницю між ними дуже добре видно на виставці родини Копчуків.

"Ліжникові візерунки" від Ольги та Василя Копчуків презентують понад два десятки різноманітних ліжників, усі як один виготовлені з використанням традиційної технології ткацтва. Весь процес підготовки сировини від миття, чесання і фарбування аж до прядіння майстри виконують власноруч. Єдине, чим відрізняється цей процес від стародавнього, – це виростанням механізованої прялки замість куделі. Подивитися, як вручну пряде куделя, тепер можна лише на фестивалях та спеціальних майстер-класах.

Традиційними орнаментами вважаються "кривий", "російський", "сливовий", "скриньовий", "очкастий", основою яких переважно є чергування ромбів, квадратів та кривих ліній. Звідки у гуцульського ліжника "російський" орнамент, достеменно невідомо, але директор Коломийського музею Ярослава Ткачук на відкритті виставки розповідала з цього приводу доволі правдоподібну легенду: "В 1914 році, коли російська армія вступала на Західну Україну, солдати часто знайомилися з сільськими дівчатами. Один солдат міг подарувати дівчині хустку з російським візерунком, орнамент їй дуже сподобався, і вона потім за ним розробила композицію ліжника". Насправді ж "російський" орнамент – це традиційні ромби, але окантовані кривими лініями по краях.

"Давні ліжники робилися наполовину вужчими, бо верстати колись були вужчі, і зшивалися повздовжно з двох частин, - розповідає заступник директора з наукової роботи музею Ірина Федів. - Орнаменти на таких ліжниках були переважно "в паси", тобто смугасті. Найдавніші ліжники могли бути дуже довгими, аж до 5 метрів, бо один ліжник використовувався як цілий набір білизни: один крайчик скручували у подушку, далі стелили ліжник замість простирадла, а іншим краєм накривалися, як ковдрою. А на весілля ліжники клали на коня замість сідла". Кілька давніх ліжників представлено у постійній експозиції музею. Кольорова гама традиційних ліжників не дуже багата, бо є овечки білі, є сірі і ще чорні. Плюс у розпорядженні майстрів природні фарбники різних відтінків зеленого та охри.

А у виробництві сучасних ліжників майстри дозволяють собі пофантазувати. Кажуть, покупцям найбільше подобаються абстрактні малюнки та яскраві фарби. На перший погляд, фіолетово-рожево-салатовий ліжник не вписується у традиційну гуцульську естетику, але такі вироби частенько шукають покупці, які хочуть надати своєму помешканню певний кольоровий акцент. Для того, щоб ліжник засяяв різними барвами веселки, майстри фарбують вовняну нитку аніліновими фарбами.

Розробкою сучасних орнаментів у родині Копчуків займається переважно Ольга Ярославівна – спадкоємна ткаля, праправнучка легендарного гуцульського різьбяра Юрія Шкрібляка. Схоже, традиція ліжникарства у родині Копчуків передасться і наступним поколінням, адже виготовленням ліжників зацікавилися обидва сини Ольги та Василя. Старший син Копчуків також взяв участь у виставці: його ліжник, мабуть, найбільш сучасний – присвячений олімпіаді у Сочі 2014 року.

Автор: Наталка ГОЛОМІДОВА, Галицький кореспондент
Обговорити на форумі