У чиїх інтересах, або дещо про зацікавлену сторону

Багато політиків твердять: повинна бути друга державна мова. Це практика багатьох країн, та й великий відсоток наших громадян послуговується російською. Уточнення: українці російською не розмовляють. Питання в тому, хто вважає себе таким. Адже якщо ти патріот і пишаєшся своєю державою, то робитимеш усе, щоб вивчити її культуру. Хтось заперечить: не важливо, якою мовою ти розмовляєш, важливо, ким ти є в душі. Так от, посилатися на душу не варто, вона не бездонна і може не витримати атаки совісті.

Що ж принесла нам Росія? Валуєвські й емські циркуляри, укази Петра І, статті про "шкідливість української мови"… Справді, ми шкідливі для Росії, бо перешкоджаємо здійсненню її наполеонівських планів. Нещодавно Костянтин Затулін, депутат Державної думи Росії, заявив: "Крим ви нам віддасте самі". Авжеж, як подарунок на знак любові. А вона в нас взаємна. Апетит у Росії хороший, от тільки це може погано вплинути на її фігуру.

Є й інший бік медалі. Більшість фільмів на українському телебаченні транслюють російською. Чому? А тому, що українські актори змушені зніматися в тамтешніх серіалах, аби заробити на шматок хліба. У книжкових крамницях література переважно московська, українські – хіба що підручники. Тому що в нашому бюджеті, як завжди, не вистачає коштів. Зате на потреби Президента України на 2009 рік заплановано в шість разів більше, ніж виділяють на утримання польського глави.

Та суть не в цьому. Ми не повинні принижуватися. "У своєму імперському дзеркалі Росія показувала Україну як Малоросію. Вона й досі показує там різні лики. Але не треба гатити по ньому кулаком, розбите дзеркало – погана прикмета. Треба поставити своє, і воно подасть Україну в зовсім іншому світлі" (Ліна Костенко). А чи бути цьому дзеркалу, вирішувати нам.

Автор: Оксана РОМАНЕНЧУК, студентка Львівського національного університету, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі