Ім’я Андрія Федчука звучало на весь світ

Коломия, мабуть, пам’ятає той далекий 2000 рік, коли хлібом-сіллю, гуцульськими мелодіями і квітами біля спорткомплексу "Локомотив" велелюддя стрічало переможця. Були і сльози радості, і почуття вдячності тим, хто хвилювався біля телеекранів, спостерігаючи за Олімпіадою в Сіднеї. Коломийський боксер Андрій Федчук тоді став першим призером Олімпійських ігор із Прикарпатського краю! Його ім’я і місто над Прутом прозвучали на весь світ!

З Андрієм Федчуком, заслуженим майстром спорту, чемпіоном України, призером чемпіонату Європи, світу, бронзовим призером Олімпійських ігор із боксу, депутатом Коломийської міськради неквапно розмовляємо в затишному фойє Народного дому.

Як розпочинав спортивну кар’єру? Ще навчаючись у другій і шостій школах, як і всі хлопчаки, любив фізкультуру, поганяти м’яча і з деякою заздрістю спостерігав за старшими натренованими хлопцями, які хвалькувато вигравали біцепсами. Був час, коли захоплювався гандболом. Навіть сам того не розуміючи, по-спражньому "прикипів" до шкіряних рукавичок, коли тринадцятирічним потрапив у зал боксу спорткомплексу "Локомотив". Після чотиримісячної наполегливої праці з Андрієм відомий тренер Іван Данилишин (як кажуть про нього, коломийський Страдіварі в боксі) вчасно помітив спортивний потенціал хлопця, наполегливість і запропонував поїхати в Керч на традиційний чемпіонат України з боксу. Через певні обставини не поїхав. Зате після навчання в технікумі МОД вступив в університет ім. В. Стефаника на факультет фізичного виховання, уже з першого курсу відчув смак перемоги на змаганнях у Києві, Луцьку, Донецьку, та й не тільки вітчизняних, а й міжнародних. 1997 року на боксерському ринзі в Дніпропетровську став чемпіоном України. Того ж року під час першості Європи серед юніорів у Бірмінгемі (Англія) Андрій здолав боксера з Вірменії, але поступився більш титулованому угорцю. Наступного року зважив усі настанови тренера і відповідальність перед Батьківщиною, зумів у нелегких поєдинках серед юніорів на чемпіонаті світу в Буенос-Айресі (Аргентина) завоювати бронзову медаль. Іще через рік на чемпіонаті світу вже серед дорослих у Х’юстоні (США) посів п’яте місце.

Олімпійські ігри 2000 року в Австралії йому запам’ятаються назавжди. В Сіднеї мав 4 бої. Перемога в перших двох далася легко з очевидною перевагою (змагався з боксерами Марокко і Гани). А з індійцем поморочився добряче. У четвертому раунді за вісім секунд до завершення поєдинку коломиєць зрівняв рахунок – 12:12. За загальною кількістю ударів переміг – 60:48 – і здобув бронзову медаль. Отже, Андрій Федчук став першим призером Олімпійських ігор за всю історію Прикарпаття! Отримав звання заслуженого майстра спорту. На честь боксера з Коломиї в Сіднеї підняли синьо-жовтий стяг. Уряд удостоїв його ордена "За мужність" ІІІ ступеня. На п’єдесталі, звичайно, відчував гордість за Вітчизну, за свого тренера (який за перемогу підопічного став заслуженим працівником фізичної культури і спорту України), але десь глибоко в душі картав себе, що недопрацював на "срібло", а також шкодував, що не вивчив іноземної мови для повноцінного спілкування зі спортсменами інших країн. Пригадує, коли повернувся з Австралії, не впізнав рідного міста: із сірого одноманітного воно перетворилося на світле й оновлене перед гуцульським фестивалем.

Кажуть, що талановита людина – щаслива, а коли потрапляє на науку в добрі руки, у хорошу школу – щаслива подвійно.

– Усім, чого досяг, завдячую тренерові Івану Данилишину, який розкрив і відшліфував мої здібності, що, за його словами, становлять 70 відсотків, решта – наполеглива щоденна праця, яка ніколи не є марною, – підкреслює Андрій Федчук.– А ще дякую Всевишньому і батькам, які підтримують, знаючи, що спорт для мене – це все. Перемагають наполегливі, працьовиті, терпеливі, сильні волею, віддані, адже щоденні тренування забирають 4-6 годин. Під час міжнародного турніру з боксу групи "Золотий пояс" 2001 року в Румунії Андрія Федчука визнали найсильнішим у ваговій категорії до 81 кг. Окрім "золотого пояса", отримав ще й солідну грошову винагороду.

Уже давно минув і чемпіонат світу 2003 року в Таїланді, де посів V місце, і чемпіонат Європи 2004-го в Хорватії, де здобув "бронзу". Брав участь в Олімпіаді в Афінах (2004 р.), де в першому поєдинку з очевидною перевагою здолав індійця.

Титулований боксер належав до основного складу збірної комади України, представляв спортивне товариство "Україна-Динамо". За свою кар’єру провів дві сотні боїв, половина із них – міжнародні.

Батьки гордяться ним. А всі хвилювання пані Ганни (мами Андрія) словами не передати. Не раз гаряча мамина сльоза скропила синову майку після двобою. Молила Бога за інших дітей і свого, за удачу на ринзі і за щасливе повернення з далеких чужих земель. Як каже пані Ганна, серце ледь не зупинилося від хвилювання, коли побачила свою кровинку на п’єдесталі пошани. Це незабутня мить.

Хлопець завдячує долі, що звела його з такими відомими спортсменами-друзями, як Володимир Колесник, один із найкращих боксерів України, Олег Машкін, борець з Миколаєва, який, до речі, на ринзі, як Андрій, дотримується правосторонньої стійки.

На запитання, що потрібно, щоб вийти на олімпійський ринг, адже вміння, сили, досвіду, мабуть, замало, Андрій наголосив: неодмінно завоювати іменну ліцензію. І цього ще недостатньо. Не останню роль відіграють кошти. Олімпійському призеру фінансово допомагали Іван Данилишин, який координував збір коштів, відомий чільник Михайло Вишиванюк, колишній директор спорткомплексу "Локомотив" Петро Федорович, керівництво Львівської залізниці, президент боксерського клубу "Карпати" Любомир Сав’юк…

Нещодавно з нагоди 17-ої річниці незалежності України Андрій Федчук пережив ще одну приємну несподіванку: його ім’я занесли до Книги шани міста. Як депутат міськради працює в комісії з питань спорту. Має власну бізнесову справу. Живе з батьками, бо поки що, як каже, не зустрів Богом судженої половинки. У вільний час віддає перевагу екстремальним видам спорту: гірськолижному, стрибкам із парашутом, скелелазанню, пірнанню з аквалангом, альпінізму. Не проти вкотре зійти з друзями на Говерлу, Петрос, пограти в більярд, боулінг, поганяти футбольного м’яча, а також любить насолоджуватися мальовничою Косівщиною, відвідуючи дідуся й бабусю. А наразі мама вишиває Андрієві білим шовком сорочку. Можливо, вона стане шлюбною…

Автор: Мирослава Грушевська, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі