Велети відходять, пігмеї зостаються

Фатальна осінь. Поки пігмеї у верховних кріслах рвуть чуби одне одному, відійшли у вічність — один за одним — три письменники, які визначали обличчя сучасної української літератури: Василь Кожелянко, Юрій Покальчук, Ігор Римарук. Парадокс полягає в тому, що вони були настільки яскравими постатями в сьогоднішньому літпроцесі, що про них широкий загал не знав. Широкий загал знає тільки класиків, якими нашпиговані шкільні хрестоматії. Бо там усе просто і ясно.

Серед усіх трьох відійшлих найвідомішим був, либонь, Покальчук — завдяки своїй комунікабельності. Він писав ліричну психологічну прозу, майстерно — особливо в останніх книжках — змальовував тонкі еротичні переживання своїх героїв. Крім того, опікувався неповнолітніми злочинцями в колоніях і своє з ними спілкування заклав у сценаріях документальних фільмів, які сам же й презентував у великих містах України. А ще мало хто знає, окрім книголюбів, що Юрій Покальчук, володіючи кільканадцятьма мовами, здійснив чимало перекладів класиків іноземної літератури.

Покальчук був першим президентом Асоціації українських письменників, відкривав нові літературні таланти і всіляко їм допомагав. Він був життєлюбом настільки вибуховим, аж позаздрило Потойбіччя і наслало на нього жахливу недугу — лейкемію.

Про Ігоря Римарука знали в основному наділені витонченим літературним смаком студенти філфаків, перед якими він неодноразово виступав.

Римарук разом з академіком Іваном Дзюбою багато років редагував часопис "Сучасність". Найавторитетніші літературні критики вважали його одним з найталановитіших поетів сучасної України. Естет, інтелектуал, Римарук був на диво м’якою людиною. На відміну від свого друга Покальчука, Ігор носив у своєму єстві долю трагізму. І вірші його занадто серйозні, як для любителя легкотравних літературних "смаколиків". Не так давно Ігор Римарук удостоївся найвищої літературної премії — Шевченківської.

Чернівчанин Василь Кожелянко був чоловіком химерним, прозаїком з дивовижним буйством фантазії. Ця фантазія врешті витіснила його зі світу живих, залишилися його гротескові історичні романи.

Заохочений і заінтригований неодноразовими київськими зустрічами й посиденьками, автор цих рядків у березні 2000 року запросив Покальчука й Римарука до Коломиї на зустріч з любителями красного письменства. Саме місто й коломийська мистецька богема настільки сподобалися маститим письменникам, що вони залишилися тут ще на два дні. Відвідували майстерні художників М.Ясінського та В. Андрушка, піднімалися вслід за проводирем тележурналістом В. Нагірним на вершечок ратуші, фотографувалися коло кляшторних янголів роботи скульптора Романа Захарчука.

Сумно. Відходять кращі, мудріші, здібніші. Лише незнищенна сірість зостається. Як і в усі віки.

На знімку: зустріч з І. Римаруком (стоїть) і Ю. Покальчуком (сидить у центрі) в музеї Гуцульщини, 7 березня 2000 р.
Автор: Андрій МАЛАЩУК, "Вільний голос"
Обговорити на форумі