Про втіху

Отак спостерігаєш за людьми і не перестаєш дивуватись: настільки широкий діапазон того, що приносить їм втіху. Найбільшою втіхою для одних є вихідний — але виключно як можливість полежати на дивані й подивитись телевізор. Для інших навпаки — вихідний використовується для втіхи від спілкування з друзями і природою. Комусь подобається здавати книжки в макулатуру, а комусь — віднаходити там цінні раритети. Це закономірно, бо всі ми — різні, і що б то коїлось, якби всі тішились одночасно і тим самим?..

Але я не про те. Я про те, що кожна велика втіха починається з маленької: якщо тобі байдуже до райдуги на небі, ти навряд чи матимеш велику насолоду до мистецтва. Ну, і так далі. А оце недавно життя підкинуло ще одну філософію втіхи...

...Відколи на ринку з’явились кавуни, вони не викликали в мене жодних гастрономічних бажань — аж поки не пішли дощі, кавуни подорожчали й узагалі почали зникати з ринку. Якось не годиться жодного разу не спробувати кавуна, — подумала я, і почала прицільно шукати, де цю літню насолоду ще можна купити. Базарники реагували на мої питання відверто: не забагай снігу в Петрівку... Супермаркет пропонував якусь жалюгідну подобу кавуна та ще й добряче підгнилу. Я майже розпрощалась із бажанням поласувати кавуном, аж якось на виїзді з міста побачила, як цілу гору пузатих смаколиків продають прямо з кузова вантажівки. Несла додому той кавун, як велику цінність. Й одразу згадала абсолютно схожу ситуацію, пережиту в дитинстві.

...Я йшла за молодшим братиком у дитсадок і побачила, як із машини біля магазину вивантажують кавуни. Тоді це було для села рідкістю, тож я страшенно захотіла того кавуна, хоча б найменшого. Навіть запитала ціну: 20 копійок за кілограм. Дорогою в садочок і назад тільки про це й думала. Навіть просила Бога, щоб допоміг знайти на вулиці бодай дрібних 20 копійок — на маленьку втіху мені б вистачило. Тягнучи за руку братика, я всю дорогу дивилась під ноги, щиро переконана в тому, що Бог почує мої прохання. Можете уявити собі мій стан, коли у пилюці зблиснув до мене сонячним зайчиком цілий круглий тодішній рубель!

Отже, цей банальний спогад сміливо можна брати за еталон втіхи. Бо той, куплений на випрохані в неба гроші кавун, був мені найбажанішою і найсолодшою втіхою, з якою мало що можна порівняти. Це була чиста втіха, яка буває тільки в дитинстві...

Автор: Василина КОЖУШНА, "Вільний голос"
Обговорити на форумі