Чи змилостивиться доля над ними?

Якось уранці, шукаючи потрібний мені будинок в одному з мікрорайонів Коломиї, а точніше, на вул. Богуна, побачила зворушливу картину. Усміхнена, із привітними очима круглолиця жінка розкладала декілька мисочок із їжею, до яких звідусіль збігалося понад десяток кішок, а з-за кута визирали собачі мордочки, може, щось і їм залишать на сніданок.

Після трапези зібрала посуд і вдоволена, що тваринки вже нагодовані, повільно пішла до свого помешкання. Із пані Ганною, так назвемо цю жінку з добрим і чуйним серцем, яка бажала залишитися невідомою, ближче познайомилася в редакції "Вісника"… До таких людей проймаєшся симпатією, співчуттям, добротою. Її не розуміють тільки ті, які ненавидять тваринок. Вона так чинить не для власної вигоди чи слави. Скільки пам’ятає себе, завжди рятує від голоду бездомних чотирилапих. Пригадує, як ще працювала на заводі КРП і носила на зміну по два трилітрові слоїки корму для нічийних собак і котів – каже, що не може дивитися, як вони страждають від голоду.

Живе на одну пенсію. Щоб прогодувати двічі на день немаленьку сімейку няв-нявчиків, витрачає щомісяця близько 300 гривень, іще допомагають небайдужі люди сотнею гривеників, дехто молока дасть. Купує здебільшого мойву, сухий корм, нирки й інші субпродукти, готує манку, макарони, відвар із костей. Тримає в чистоті і під’їзд, і територію біля будинку. Мисочки, до речі, миє після кожного годування, просушує на балконі (живе на дев’ятому поверсі). Бувало, що возила поранених звіряток до ветлікаря, купувала ліки й виходжувала хворих. Зате скільки радості, коли всі здорові, неголодні і намагаються подячно лизнути руку своїй рятувальниці. Якби вони вміли говорити… Скільки в їхніх очах відданості…

– Так не раз гірко на душі, аж до сліз, за людську байдужість і жорстокість до тварин, бо із чиєї вини вони стають бездомними? Кількість "бродяжок" поповнюють ті, яких горе-господарі із сіл викинули як непотріб. Та й у місті є такі, які тримають, бавляться з ними, але не годують, а вони рятуються, як можуть – біля смітників, виглядаючи свого господаря. Найгірше їм зимової пори. Ніяк не виправдовую тих, хто випускає погуляти свого чотириногого друга без намордника, повідка чи ошийника.

Пригадує, як одного разу до неї підійшов дуже поважний військової виправки чоловік і з глибини душі висловив вдячність: "Перед вами потрібно низько вклонитися за ваше добре, чуйне серце. Хороший приклад даєте дітям". А поляк, який гостював у сусідньому будинку, фотографуючи жінку і тваринок, дивувався, як вона сама, без допомоги держави, опікується бездомними, як вона витрачає на це майже половину своєї пенсії.

– У нашій країні до людей так не ставляться, як за кордоном – до тварин. Нещодавно дивилася телепередачу, у якій ішлося власне про бездомних чотириногих друзів. Їх виловлюють і везуть у притулок, де купають, обстежують, стерилізують, роблять аналізи крові, кого потрібно – лікують. Тримають у притулку, доки не знайдуть для них господаря. Необхідно, щоб і в нашому місті влада повернулася лицем до наболілої проблеми. Не жорстокого відстрілу отруйними стрілами очікує громада, а виділення приміщення за залізничним вокзалом, де могли б стерилізувати "бродяжок", утримувати, допоки не зголосяться за ними.

Пані Ганна щиро дякує всім доброчинцям, які допомагають хто грошима, хто харчами для бездомних тваринок, надіється на допомогу, особливо взимку, коли дошкуляє холод. Нагадує багатьом батькам і вчителям, що добре виховання дітей починається з їхнього співчуття і милосердя до таких беззахисних і довірливих братів наших менших.

…Роздумуючи про пані Ганну, про її доброчинність, ішла попри церкву свмч.Йосафата і милувалася парою білих надзвичайно красивих, із віялоподібним пір’ям голубів, які воркували, видзьобуючи крихти хліба на бруківці. Нараз хлопчисько, тримаючись за мамину руку, почав копати птахів. Модні кросівки зі злістю і дикою насолодою топтали загублене біле пір’ячко. Молода мама задоволено сміялася. Дай Боже, щоб цей сміх колись не обернувся у сльози…

Автор: Мирослава Грушевська, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі