Що залишається

По людях, особливо наділених владою, можливостями і талантами, залишається пам’ять. Добра або погана. По гетьманові Івану Мазепі залишилася не лише слава одчайдушного керманича-патріота, але й особи, яка піклувалася про українське бароко і фундувала будівництво українських церков. По Володимиру Щербицькому залишилася пам’ять про першотравневу демонстрацію у дні, коли вибухнула Чорнобильська АЕС.

Що зі створеного людиною має найдовше життя? Духовне! Ось подивімося на наше місто. Що в ньому залишилося з минулих століть? Ви маєте слушність — церкви, костели, музеї. Підприємства, якими так пишалася місцева комуністична влада, дуже швидко канули в лету. Де той уславлений радянський "Сільмаш", що про нього говорили, безперестанку писали й навіть пісні складали? З’ясувалося, що Коломия до цього "Сільмашу" має дуже маленьке відношення, а насправді ним керували з Москви і Києва. Подібне з рештою підприємств, які ніколи не становили справжньої історичної цінності нашого міста.

Отже, особа, яка хоче залишитися в історії, повинна дбати про духовне, культуру, мистецтво. Що би хто сьогодні не говорив про колишнього голову ОДА Михайла Вишиванюка, а його музей писанки переживе свого ініціатора і своїх авторів. Збудований 2000 року, цей музей став візитною карткою Коломиї, вийшов на загальноукраїнський і навіть європейський рівень, він присутній у книжках і часописах, на листівках і сувенірах. Так Михайло Вишиванюк прислужився Коломиї і ввійшов у її історію.

Прикро, що за 17 років незалежності в місті не з’явилося жодного нового приміщення музею, хоч музей народного мистецтва Гуцульщини й Покуття має експонатів на ще один такий музей, та й скільки вже ведеться розмов про картинну галерею, музей приватних колекцій, музей літератури, музики й театру! І якщо Коломия таки має три музеї і може показати гостям наші мистецькі надбання, то район тут виглядає доволі скромно.

Натомість у селах Коломийщини зосереджено велике духовне багатство, де переплелася культура гуцулів, покутян і навіть лемків. З цього всього міг би вийти прекрасний етнографічний музей чи цілий музейний комплекс, у т. ч. й музей просто неба з давньою архітектурою. Якби котрійсь з районних влад вдалося заснувати, створити й збудувати такий музей — їхні імена навіки залишилися б у пам’яті краян. Та й гостям було б що показати.

Зрозуміло, що в час, коли Коломийщина пережила страшну повінь, не до музеїв. Та я писав цю статтю, не аби давати владі завдання, а щоби посіяти ідею, про яку пам’ятатимуть, а можливо, хтось колись у сприятливий момент і зреалізує її.

Автор: Микола САВЧУК, заслужений артист України, "Вільний голос"
Обговорити на форумі