Чому не треба десять сонць

Сімдесяте літо для незабутнього лауреата Шевченківської премії, колишнього політв’язня Тараса Мельничука стало таки пам’ятним.

Художник і поет Василь Андрушко виготовив його барельєф, який встановили між вікнами міської бібліотеки №2 для дітей, куди любив заходити майстер слова; відділ культури і туризму міськради видав листівку з портретом письменника; відома коломиянка Ольга Руданець підготувала двогодинний вечір пам’яті, у якому взяли участь члени театру поезії "Орфей"; актор З. Симчич прочитав кілька віршів поета, музикант В. Григорчук заспівав пісню, навіть знайшлися змоги на фуршет, щоб привітати цьогорічних лауреатів Мельничуківської премії в колі кількох представників івано-франківської та чернівецької обласних організацій Національної спілки письменників.

Зробили, що могли. У тій же бібліотеці, завдяки старанню завідувачки Люби Бакай, відкрито експозицію життя і творчості Т. Мельничука, та багатьох зацікавило, чому не в музеї історії Коломиї, невже не заслужив? Там поки що немає йому місця, судячи з того, що директор не спромігся на ініціативу і позбувся зайвих клопотів. А бібліотеці ще й пощастило, бо за роки нової доби нарешті побілили стіни, зробили косметичний ремонт. Ось ще би присвоїти ім’я поета, про що кілька років тому зверталися до влади місцеві літератори, але віз і досі там.

Загалом пам’ять співця Гуцульщини – Князя Роси, як називають Т. Мельничука за однойменною книжкою, за яку отримав найвищу премію України, – вшановано. Таке враження і в гостя з Одеси колишнього політв’язня, поета Олекси Різниківа. Однак шкода, що на ювілеї не було родичів уродженця Уторопів на Косівщині (окрім дружини брата, деяких близьких друзів, а також окремих лауреатів Мельничуківської премії, що все більше стає містечковою, щоб не віддавали на сторону матеріальної винагороди, хоч цю премію задумували як всеукраїнську). До ювілею можна було б видати спогади окремою книжкою, у чому подав приклад подвижник із Вижниці лауреат Мельничуківської премії Манолій Попадюк, якого запросили до слова, адже він завдяки тому ж лауреатству друкує коломиян у журналі "Німчич", оскільки не маємо свого…

Багато що можна зробити, коли є бажання, і поезія справжня, високомистецька тут є енергетичним рушієм, що прозвучало у виступах заступника міського голови Василя Прокіпчина та начальника відділу культури і туризму Уляни Мандрусяк. Істинний майстер поетичного рядка не дає спати душі, кличе до оновлення життя, погляду на світ, віри в перемогу добра і краси, до гармонії між словом та ділом, що тепер у певному цинічному занепаді, бо матеріальне хоче витіснити духовність.

Якби був живий Тарас Мельничук, він реагував би на всі події часу. Зокрема, вразився б тим, що процвітає рейдерство, порушують права простої людини, яка стала маленькою, беззахисною, доморощені мільйонери скуповують землю і так "люблять" Україну, аж усі свої мільйони "віддали" постраждалим від недавньої водної стихії. Їм би почути голос поета, який зазнав поневірянь, але не втратив честі, відданості своїй Вітчизні: "Мені не треба десять сонць – живу тобою, Україно".

Автор: Василь ГЛІД, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі