Перші кроки "Поступу". Із дослідження "Національне відродження Коломийщини". Продовження

Іван Білинкевич був добре відомий в Коломиї. Його знали як авторитетного краєзнавця, великого книголюба, розумного і дуже толерантного чоловіка. І те, що Білинкевич, незважаючи на свій поважний вік, виявив бажання особисто долучитися до створення національно-відроджувального товариства "Поступ", було знаковим.

Перші щотижневі зібрання, які проводив "Поступ" у Будинку вчителя, збирали майже повен зал. Люди були спраглі нового слова і з захопленням відгукувалися на кожну свіжу справу, в якій було національне зерно. І відновлення занедбаних могил на старому українському цвинтарі, і вечори споминів про колишніх коломийських професорів, священиків, акторів – усе це було незвичним. Задеклароване "Поступом" відродження сколихнуло в Коломиї в першу чергу тих, для кого національна пам’ять була як відкритий нерв.

Серед присутніх у залі помітною активністю виділялася Володимира Пригродська. Маючи від природи учительський дар до спілкування, вона з любов’ю згуртовувала навколо себе всіх небайдужих до коломийської минувшини, її колоритні розповіді, виступи на тематичних вечорах про свої приятельські стосунки зі сім’єю Андрія Чайковського в той період, коли він мешкав в Народному домі, з Оленою Кисілевською, з Іваном Зубенком та Іриною Вільде були цікаві й повчальні. Особливо цінними були її поради й рекомендації під час відродження в Коломиї "Пласту", адже вона була колись навіть курінною цієї юнацької організації.

Мирослав Симчич, легендарний сотенний УПА Кривоніс, так згадував про її учительські роки в Березові: "Уроки історії читала Володимира Пригродська, яку любовно звали в селі Дзюнею. Уроки вчительки закарбувалися в пам’яті на всеньке життя. Вона влила в мою чисту дитячу душу гарячий патріотизм і щиру любов до України... Добрі і розумні вчительчині очі, їі запальні, проникливі слова надихали березівських "козаків" на нові й нові подвиги. За Україну я, семирічний, ладен був помирати безліч разів. Мої дитячі груденята розпирала гордість від того, що я українець! Відчуття те не покидало мене ні на мить. Ніколи. З ним переберуся і в кращі світи... Своїми уроками Володимира Пригродська виховала березівських хлопчаків на справжніх людей, для яких такі високі поняття, як мужність, чесність, сила духу, воля, боротьба, стали не порожніми словами. Багато випускників школи завдячують їй тим, що з гідністю пройшли нелегкі життєві випробування і героїчно прийняли смерть. Більше таких учителів у своєму житті я не зустрічав. Доземний поклін Вам, учителько, від усіх учнів".

А Відтак Володимира Пригродська скуштувала сибірської каторги, поневірянь чужиною, однак залишилася прекрасною людиною, матір’ю, жінкою. Ця мужня й вольова коломиянка, перебуваючи вже в доволі поважному віці, залишилася такою ж незламною українською патріоткою, як і в молоді роки. Ще на зорі горбачовської перебудови вона розповсюджувала серед знайомих самвидавський альманах Д. Гриньківа "Карби гір" та "Кафедру УАНТЕІ" М. Осадчого зі Львова. Згодом Володимира Пригродська стала однією з найактивніших "поступівок".

Аж у квітні 1989 року справа реєстрації "Поступу" набрала логічного завершення. Вкотре відбулося спільне засідання п’яти депутатських комісій: у справах молоді, з культури, з охорони пам’яток культури, з дотримання соцзаконності і правопорядку, а також із житлово-комунального господарства. Засідання тривало понад дві години. Від "Поступу" були присутні члени ради Б. Юращук, С. Андріїшин і Б. Стефанців. Вони детально доповіли про дійсний стан справ у місті, наголосивши, що більшість існуючих товариств і громадських організацій залишаються переважно на папері, а запропоноване ними товариство створене з ініціативи низів, здатне і готове до праці за конкретною програмою. Членам ради поставили багато запитань. Незважаючи на те, що товариство від липня 1988 року провело понад десяток масових заходів, що на ім’я голови міськвиконкому від "Поступу" за той період надійшло декілька письмових пропозицій щодо спільної праці для очищення потічків та криниць, щодо благоустрою старого українського цвинтаря та часткової зміни назв вулиць, усе ж у запропонованих питаннях до членів ради явно відчувалася позиція людей, які були налаштовані категорично проти такої співпраці. Особливо активним був представник від Коломийського КГБ, який спеціально з психологічним умислом найефективніше вплинути на поступовців прийшов на засідання у військовій формі та при всіх колодках, тиснув, допитував, залякував, підозрював, шантажував. В автора цих рядків, який переважно відповідав на більшість запитань, він ніби між іншим уточнював, за якою статтею був суджений 1944 року його батько Андріїшин Василь Іванович, які були в самого Степана Андріїшина проблеми з івано-франківським КГБ. Питання явно не стосувалися суті справи, але, за задумом представника КГБ, вони повинні були мати вплив на членів депутатських комісій.

Урешті з усіх присутніх лише двоє депутатів (Анастасія Боледзюк і Людмила Вашкурак) підтримали позицію товариства "Поступ". Вони не побоялися відверто наголосити, що ні товариство з охорони пам’яток культури, ні комунальна служба до жодного з тих питань, які порушує "Поступ", і близько не підходили. Решта депутатів не лише підтакувала керівництву, але й добре "кусала" поступовців. Тепер, з плином часу, на їхні вчинки можна подивитись інакше, можна їх і частково зрозуміти, бо тоді був зовсім інший час. Вони мусили висловлюватись згідно з вимогами тодішнього протоколу, і тому далеко не кожен міг знайти в собі моральні сили на відвертий виступ.

Головна пропозиція, вироблена згодом робочою групою і подана на засідання виконкому в так званих висновках, зводилася до єдиного: "Вважати за недоцільне створення в місті Коломиї товариства з запропонованою програмою і статутом". Формував і підписував ці висновки керівник депутатської групи – представник "рабочєво класа" з коломийського заводу "Електрооснастка" і зросійщений східняк В. H–ко. Цій людині національно-патріотичні погляди поступовців були не лише далекі, незрозумілі, чужі, але й ворожі. Це особливо відчули на собі присутні на тому засіданні члени ради "Поступу", адже він неприховано глузував і звинувачував у націоналізмі. Але, напевно, і керівництво міськвиконкому дотримувалося подібних поглядів, якщо саме такій людині доручили "вивчити і доповісти". Як згодом підтвердили їхні наступні рішення, текст висновку їх повністю задовольнив.

Автор: Степан Андріїшин, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі