Сприймати — розумом, вирішувати — по закону

"Вільний голос" вже розповідав, що позаминулого четверга відбулось урочисте представлення нового судді міськрайонного суду, 43-річного Василя Веселовського. На Василя Миколайовича одягнули мантію, вручили йому нагрудний знак.

Щирі побажання колезі виголосили присутні гості з області — заступник голови Апеляційного суду, голова Цивільної палати Надія Стефанів та начальник територіального управління державної судової адміністрації в Івано-Франківській області Володимир Гургула. Задоволення відчувалось і в словах голови міськрайонного суду Володимира П’ятковського, адже достойну кандидатуру на посаду дев’ятого судді підшукували тривалий час. Отож, на перших порах, як пообіцяв пан голова, новому члену їхнього колективу "валідольних" справ не даватимуть, побережуть. А далі — як покаже час і життя.

Народився пан Василь в Івано-Франківську, де й закінчив школу №1 з поглибленим вивченням англійської. Строкову відслужив, як сам каже, з білими ведмедями, у Магадані. Армійський гарт і вишкіл, добре знання іноземної відкривали перед хлопцем великий вибір майбутньої професії. А він послухався поради наставника, коли влаштувався працювати секретарем в Івано-Франківське управління юстиції облвиконкому, — і поїхав здобувати юридичну освіту у Львівський держуніверситет.

Тема його дипломної роботи: "Порівняльний аналіз застосування смертної кари в країнах Заходу, Сходу і СРСР" і захистив він її англійською мовою. Отож, разом з дипломом юриста отримав і диплом перекладача. Знання іноземної мови дуже стало йому в нагоді як юристу-практику. Свого часу він очолював відділи зовнішньо-економічних зв’язків, юридичний в об’єднанні "Прикарпатліс", фірмі "Крок" в Івано-Франківську, згодом — концерні "Орлан", ТзОВ "Княжий град" — у Києві.

— Але завжди хотілося бути ближче до дому, — розповідає Василь Миколайович. — Та перш ніж приміряти суддівську мантію, довелося подолати так би мовити внутрішній бар’єр. Адже як юрист-практик я звик або представляти чиїсь інтереси, або захищати якусь одну сторону, а тепер треба бути об’єктивним, неупередженим арбітром. І це, напевне, найважче для судді: сприймати ситуацію розумом, а не перепускати через серце і вирішувати по закону.

— Сподіваємось, ми ще матимемо нагоду ознайомити наших читачів зі справами, які будете вести. Можливо, вони послужать уроком, пересторогою для інших?

— Безперечно. Хоча мені дуже хочеться, щоб у Коломиї було якомога менше підстав для розгляду кримінальних справ, а щодо цивільних позовів, побажав би людям навчитися домовлятися між собою, знаходити компромісне рішення, аби до суду справа не доходила.

Автор: Вікторія КОХАН, "Вільний голос"
Обговорити на форумі