Що маємо тепер?

Вороги українців добре розуміли, що без мови гине й нація, тому й існували такі сумнозвісні імперські укази, як Емський. Без рідного слова людину легше перетворити в негідника, а якраз вихованням таких кадрів займалися у царській Росії і в імперії зла СРСР. Скільки приниження було в тому, що наших дітей у СРСР примушували зубрити іноземні мови, а від вивчення рідної можна було відмовитись як від шкідливої для здоров’я. Таких учнів навіть у Коломиї налічували понад 150. У результаті цієї радянської політики закривали українські школи. Якщо в Донецьку з приходом німецьких фашистів українські школи працювали, то коли повернулися московські імперіалісти, не зосталося жодної.

Що маємо тепер? У Західній Україні у державних установах росіяни, поляки, євреї добре розмовляють українською. У Коломиї було дві школи з російською мовою викладання, тепер одна, і та не повністю укомплектована, довелося в школі №8 утворювати українські класи, а деякі росіяни навіть віддають дітей учитися в українські школи. Тому в нашому місті спокій, взаємоповага, ніякої ворожнечі. Так мало би бути в усій Україні, однак... А що означає збереження мови, культури в наших областях, можна переконатися із слів майора армії: коли прибувають новобранці із Західної України – жодних проблем, а коли приходять хлопці з Харкова, Донбасу, Криму, маємо і п’янство, й бійки, дідівщину, наркоманію. Ось різниця між українською і "руськоязичною" культурами.

Справжній російський інтелігент, знаючи жахливу історію нищення української мови, має бути в перших лавах боротьби за її відродження, як це робить у місті над Прутом росіянин Сергій Козлов, який працює в народному театрі поезії "Орфей". Тому й велика шана йому від коломиян.

У нас є Конституція, де записано, що державна мова – українська, є рішення Конституційного суду, в якому пояснено 10 статтю, маємо й Закон про мови, прийнятий ще у 1989 році, але відчутно, що вони не діють, бо періодично з’являються політичні провокатори, особливо перед виборами, які пропонують російській мові надати статусу державної. Тому нагадуємо тим депутатам, політикам та іншим особам, які не хочуть виступати державною мовою, що вони принижують насамперед себе, бо відомі слова про те, що коли не розмовляєш мовою народу, на землі якого живеш, то ти або гість, або завойовник, або не маєш розуму. А наші народні обранці ще й сіють ворожнечу між українцями й росіянами, бо де неповага, зверхність, там ворожнеча. Що ж, кожна нація має своїх негідників, але тільки наївна дозволяє їм "дорватися" до влади. Чому в нас СБУ, РНБОУ, Генпрокуратура не реагують на виступи проти титульної нації, держави, мови, релігії, не карають винних? Пора припинити жити за чужими правилами.

Щоб не було поділу в нашому суспільстві, потрібна державна підтримка, а також місцевого керівництва, відповідна пропаганда на телебаченні й радіо. У нас мало українських фільмів, а замість аморальних іноземних слід демонструвати вистави наших театрів, опери, балети, виступи національної естради й таким чином виховувати високу культуру нації. У Конституції записано, що українці в Україні титульна нація, навколо якої всі нацменшини формують український народ. Якщо так станеться, то в державі буде взаємоповага й спокій.

Джерело: Михайло Пухта, голова об’єднання українців Коломийщини, депортованих із Польщі, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі