Профспілка, як соломинка?

З-поміж профспілкових організацій на сьогодні найчисельнішими та найвпливовішими збереглися хіба що профспілки, які об’єднують освітян, медиків, культпрацівників і шахтарів. Але і в цих колективах їх члени часом пишуть заяви про вихід, мовляв, сьогодні профспілки як такі уже віджили своє. Матеріальну підтримку надає Фонд соціального страхування, а щоб відстояти своє право, все одно доводиться звертатися до суду. То ж чи мають якісь переваги члени профспілки, що втрачають ті, хто виходить з-під її крила, чим узагалі живе сьогодні профспілка, — про це й розмовляємо з головою міськрайради профспілок працівників освіти Мирославом РУДИКОМ.

Міськрайонна рада профспілок освіти налічує 93 первинні організації, до яких входять 4700 працівників.

— Це добровільна організація, — наголошує пан Рудик, — яка покликана захищати законні інтереси і права її членів.

Окрім цього, профспілка займається організацією дозвілля, відпочинку, оздоровлення, проведення культурно- і спортивно-масових заходів. На рівні міста і району разом з відділами освіти щорічно проводяться спартакіади, переможці яких нагороджуються грамотами, грошовими преміями. Щороку майже 60 працівників освіти оздоровлюються в санаторіях, їхні діти — у літніх таборах на березі Чорного моря, в Микуличині і Слободі. За сприяння профспілкових організацій освітяни бувають на екскурсіях у найрізноманітніших куточках України, отримують матеріальну допомогу. Лише за перше півріччя цього року членам профспілки її виплачено на суму понад 60 тисяч гривень, десять тисяч гривень виділив обком профспілки.

Можливо, хтось би хотів відчувати більшу віддачу, але, на жаль, вкладаючи копійку, неможливо отримувати гривню. Профспілка, як колективний орган, у першу чергу, за словами пана Рудика, підтримує тих, хто найбільше цього потребує. Кожний член профспілки сплачує щомісяця один відсоток від своєї зарплати. Двадцять відсотків з відрахувань, згідно зі статутом, іде в обком профспілки, 55 відсотків залишається первинній організації, 25 — міськрайраді, на проведення найрізноманітніших заходів. Кожна первинна організація має свій бюджет і без рішення профспілкового комітету жодна копійка не може бути використана не за призначенням. Міськрайрада теж звітується раз на рік. Тобто, профспілкові кошти не марнуються.

— Сьогодні ситуація більш-менш стабільна, — розмірковує далі Мирослав Рудик, — але не слід забувати про недалеке минуле, коли не виплачувалася заробітна плата, через торгові доми розрахунок з бюджетниками здійснювався горілкою, крупою, шифером, цеглою. Профспілки освітян тоді не мовчали. Починаючи від первинної організації і закінчуючи центральним комітетом, організовувались найрізноманітніші заходи впливу — мітинги, страйки. Понад десять разів групами члени нашої профспілки виїжджали у Київ на всеукраїнські акції протесту, пікетування Адміністрації Президента, Верховної Ради. І вся ця послідовна, цілеспрямована робота, відстоювання законних прав та інтересів у виплаті заробленого грошима, підвищенні платні таки дала результат.

Ситуація з кожним роком змінюється на користь працівників освіти. За словами пана Рудика, на сьогодні кожен працюючий своєчасно отримує аванс і зарплату, відпускник — стовідсотково відпускні й одноразову лікувальну допомогу в сумі посадового окладу. Профспілки й далі обстоюють законні права освітян на виплату заборгованості з комунальних платежів, повній реалізації статті 57 Закону України "Про освіту", яка передбачає також винагороду за сумлінну працю. З першого вересня, як обіцяє Прем’єр-міністр, буде введено третій етап єдиної тарифної сітки, що, в свою чергу, теж сприятиме збільшенню заробітної платні освітян.

— Тобто, — підсумовує Мирослав Рудик, — профспілка як сильна, згуртована організація справді здатна боронити і відстоювати інтереси й потреби, законні права кожного її члена. Тут доречно згадати гасло Помаранчевої революції: "Нас багато, нас не подолати". Пригадуєте, кілька років тому, коли під приводом браку коштів на фінансування установ освіти міська влада на сесії тричі приймала рішення про закриття Будинку вчителя? Мирні переговори з владою не дали результату і 23 січня 2006-го, в двадцятиградусний мороз, міськрайрада профспілки організувала пікетування міської ради. Будинок таки залишився за освітянами. Роздрібленим, малим за кількістю організаціям, новоутвореним, які діють самі по собі, легше нав’язати чужу думку, диктувати чиюсь волю, просто ігнорувати їхні вимоги. З профспілкою доводиться рахуватися. З приємністю відзначу, що тепер ми маємо добре порозуміння і з районною, і з міською владою.

Принагідно варто нагадати, що одним із дієвих важелів упливу профспілки є колективний договір, що укладається між трудовим колективом і адміністрацією. Без погодження з профспілковим комітетом керівник не може звільнити людину з роботи. Саме профспілка стане на захист освітянина, якщо роботодавець безпідставно змінить умови праці, тижневе навантаження, тарифікацію тощо.

— Але ж є випадки, коли, щоб відстояти свої права, доводиться все ж таки звернутися до суду, — зауважую своєму співбесіднику.

— Ми намагаємося владнати конфліктну ситуацію, не доводячи справи до суду, — пояснює пан Рудик. — Але якщо вже так складається, то член профспілки може розраховувати на безкоштовну, що теж дуже вагомо в наш час, правову допомогу. Нещодавно саме завдяки допомозі профспілки вдалося поновити на роботі двох працівників — освітян. Юрист обкому профспілки був адвокатом на судових процесах. Для того, аби попередити порушення трудового законодавства з боку керівників установ і відділів освіти, ми повсякчас організовуємо семінари-навчання з правової тематики.

То ж чи варто залишатися членом профспілки, чи виходити з її рядів, з огляду на подану інформацію, — хай кожний вирішує сам. А якою має бути сьогодні профспілка — свої бачення і побажання кожний може висловити на сторінках газети. А що з цього приводу думає сам Мирослав Рудик?

— Профспілки повинні бути, бо хто, як не вони, здатні не гаслами, а законними діями відстояти права колективу, конкретної особи на честь і гідність. За природою своєю людині властиво не перейматися так близько чужими проблемами, але коли сама потрапляє в біду, то тоді шукає бодай соломинку, аби порятуватися. Профспілка в єдності з відділом освіти всю свою діяльність скеровує на покращення життя колективу, кожного його працівника. І позитивними результатами, які досягаються, користуються всі. Я особисто не зміг би, працюючи в колективі, залишатися стороннім споглядачем за тим, як будуть змінюватися справи на користь чи поразку колективу, його людей.

Автор: Вікторія КОХАН, "Вільний голос"
Обговорити на форумі