З нагоди 1020 річниці Хрещення Руси-України

Піп Іван, Чорна гора, Попіван. Так називають найцікавішу, найзагадковішу і найбільш віддалену від автошляхів вершину українських Карпат. Її висота — 2028 метрів над рівнем моря, що менше тільки від Говерли (2061 м) і Бребенескул (2036 м). Але за доступністю, напевно, найважча. З нагоди 1020-ї річниці хрещення Руси-України у ФОСК "Прикарпаття" організували експедиційний похід від Говерли до Піп Івана.

Нашій експедиції в складі Андрія Білого, Олега Дем’янюка, Романа Мельничука і автора цих рядків дуже пощастило. Щоденні дощі, які не вщухають на високогір’ї, 7 липня призупинились. Хмари розступилися наче вимушено, аби всі, хто на Івана вирішили подорожувати Чорногірським хребтом, отримали неперевершену насолоду. Наш маршрут проліг від підніжжя Говерли через метеостанцію попід гору Пожежевську до озера Несамовите. Далі чорногірськими двотисячниками: Ребра, Гутин-Томнатик, Бребенескул, а також Менчул, Дземброню та Піп Іван. Потім через Вухатий Камінь до підніжжя Смотрича. Всього 28 кілометрів нам вдалося здолати за десять годин пішої ходи. Без перебільшення, це є високим спортивно-туристичним досягненням. Але головне, що учасники експедиції за сприятливої погоди милувалися неперевершеною красою, яку дарували краєвиди Чорногірського масиву Карпат.

Легендарне озеро Несамовите зустріло нас кришталево чистою, до безодні прозорою водою. До речі, чистоту і порядок ми спостерігали на всьому маршруті, незважаючи на чисельні групи туристів.

Насолодившись прохолодною купеллю в Несамовитому, рушили далі на схід і швидко досягнули перевалу між вершинами Ребра і Гутин-Томнатик. Попереду відкрилася неперевершена красою панорама гір і долин. Найдальше виднілася Чорна гора (Піп Іван) з залишками польської обсерваторії, а за спиною в незвичному ракурсі милували наші допитливі погляди Говерла і Петрос. Високо в небі літав орел, а сонячні промені виблискували сяйвом на залишках снігу в ущелинах.

Зачаровані красою, ми раділи і тішилися, немов грайливі діти. Зрештою, серед величі гір Чорногірського хребта кожен почуває себе маленькою і безпомічною земною істотою. Але розуміння складності вибраного маршруту не дозволяло нам тривалий час зупинятися. Без привалів за сім годин від підніжжя Говерли ми дісталися до вершини Піп Іван.

Є версія, що назва Піп Іван походить від священика Івана, який на свято Івана Купала очолював походи місцевих жителів на гору для збору цілющого гірського зілля. Ще говорять, наче сама гора нагадує попа в рясі. Однак давня і тому, за логікою, правильна назва Попіван із наголосом на другому складі говорить про те, що тут постійно дмуть сильні вітри. Вони завивають, поспівують, "попівають". Це ми цілком відчули.

Є й інша назва вершини — Чорна гора. Вона й справді, з усіх боків виглядає грізною, темною, аж чорною. Гуцули розповідають, наче колись на її вершині була величезна скеля і легендарний Довбуш убив на ній "чорну біду" (тобто, чорта). Ніби від цього скеля почорніла й гору назвали Чорною.

Але основна своєрідність Попівана полягає в тому, що його вершина увінчана грандіозною кам’яною будівлею. Взимку колишня обсерваторія так обростає снігом і льодом, що її назвали "Білим слоном".

Тривалий час любуватися пейзажами з Попівана не довелося, бо сонце вже ховалося десь далеко на Закарпатті, аж за Близницями. Незважаючи на втому, ми поспішили донизу. Зважаючи на восьмигодинний похід, вирішили спускатися не через Смотрич, а повз нього, трохи поволіше, хоч і довшим шляхом через Вухатий камінь у село Дземброня.

Із заходом сонця, втомлені, але безмежно радісні і щасливі, ми від’їжджали по домівках з надією неодмінно, бодай ще хоч раз, повторити пройдений на Івана Купала маршрут.

Автор: Василь БУДЖАК, керівник експедиції, "Вільний голос"
Обговорити на форумі