У кожного своя вахта

Ігор Дмитрович Михайлишин — депутат районної ради, фракція БЮТ, член Всеукраїнського об’єднання "Батьківщина". Голова комісії з питань розвитку промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку, житлово-комунального та дорожнього господарства. Мешкає в Отинії.
Знайомимось. Прошу Ігоря Дмитровича розповісти про свою роботу, адже він — начальник виробництва капітального ремонту свердловин аж у місті Нижнєвартовськ Тюменської області.

— Працюємо вахтовим методом, — каже співрозмовник. — Разом зі мною трудяться багато українців, які зарекомендували себе висококваліфікованими фахівцями. А доброго спеціаліста всюди цінують! Так і в нас — підприємство готує увесь пакет документів для легального працевлаштування, надає вахтовий літак для безкоштовної доставки працівників до місця роботи й назад, забезпечує пристойну зарплатню.

— Як Ви стали депутатом?

— Загалом, громадська активність у нашій родині була здавна. Війтом колись був мій батько Дмитро Іванович, він користується авторитетом і шаною в селі досі. А на гребені підняття українського патріотизму під час Помаранчевої революції до мене прийшло усвідомлення власної відповідальності за долю держави, захотілося зреалізувати особистий потенціал на користь громади. Як депутат районної ради я закріплений за селом Ворона, хоча й потреби Отинії мені не чужі. Плідно співпрацюю з сільським головою Ворони Людмилою Козак, з селищним — Богданом Тимчишиним. Намагаюсь не залишати без уваги жодне звернення, беру активну участь у вирішенні соціально-економічних проблем села і селища. У Вороні, зокрема, опікуюсь дітьми з особливими потребами.

— Робота вахтовика має свої особливості. Дім сниться?

— По великому рахунку, в кожного — своя вахта. Справді, там у мене — робота, а тут — домашній затишок, тиха гавань, душевне зцілення. Тут мої найрідніші люди — батько, який торік відсвяткував 80-ліття, мати, Людмила Іванівна, якій незабаром — 75. Берегиня нашого сімейного вогнища — дружина зі світлим ім’ям Надія, вона працює в Отинійському споживчому товаристві.

Батькова гордість — діти. Донька Людмила після медакадемії проходить інтернатуру за фахом "стоматолог". Син Андрій прагне продовжити батькову справу, після випускного вечора вирішив здобувати вищу освіту в Прикарпатському університеті нафти й газу.

Власне, наша зустріч з Ігорем Дмитровичем відбулась завдяки його приїзду на випускні урочистості до сина. І треба ж було такому статись, щоб після розмови в редакції нашого гостя спіткала недуга. Ми щиро бажаємо Ігорю Дмитровичу швидкого одужання й повернення у стрій життєлюбів. Тримайтеся!

Автор: Валентина БЛИЗНЮК, "Вільний голос"
Обговорити на форумі