Розсипані перли його дороги

Недавно вийшла у світ нова збірка поезій Михайла Кучірки "Перли". Книжка містить політичну, суспільну, пейзажну та інтимну лірику 1995-2007 рр. У передмові читаємо рядки автора: "В мене тема завжди одна, щоб Україна українською була".

Саме такий напрямок творчості М. Кучірки ми зауважуємо й у попередніх збірках: "Такий я повен таємниць", "Мій час", "День", "Тайстра", "Живиця", "Дримба", "Грунь", в поемах "Яблунівська ніч", "Гуцули". Тут знаходимо роздуми людини, закоханої в життя, котра вирішила поділитися ними із цілим світом. Твори написані в час становлення Української державності і мають вагомий клич до її розбудови, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять, національну свідомість, зберігають традиції, спрямовані на державотворення і демократизацію суспільства. Творчі вечори в Народному домі, музеї історії міста, в музеї Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського свідчать про обізнаність з творчістю цього поета. Презентації нових книжок відбуваються в бібліотеках міста й сільських. Їх схвально сприймають слухачі.

До томика "Перлів" увійшли вірші та поема, написані в попередні роки, твори 2007 р. вміщені у розділі "З нової хвилі". Автор зображає важкі воєнні роки і нелегкий післявоєнний час. Той страх, що бив залізом і вогнем, відчувається і тепер. Проте він не сприймає вічний плач багатьох людей, незадоволення, нарікання. Так, не все ще так діється, як би ми хотіли, багато ще зла. Але не можна забувати найголовніше:

Нас кличе дзвін до своєї церкви,
Над нами прапор дорогий,
І кануло чужинське око,
І дух від нас пішов чужий.
Ми стали вільні, ми розкуті,
Тепер посіймо лиш добро,
І нам сторицею воздасться,
Відродять місто і село.

М. Кучірка стоїть осторонь неомодернізму, з великою гіркотою сприймає надумане, неприродне творення. В багатьох немає мудрості, а відмовитися від неї – те саме, що відмовитися від краси. Пошуки чогось незвичайного змушують ще і ще раз сказати: нічого не шукайте на чужому полі – ні мудрості, ні мистецтва, ні заробітку, ні життя. Завжди треба відчувати гідність українця, пам’ятати, хто ти. Так висловлюється автор у виступах перед читачами, слухачами. У збірці переважають невеликі, лаконічні твори, яким приділяє найбільшого значення. Тема різна: від інтимності зболеної душі до загального людського болю, з невеликими моментами життєвої радості. А понад усе – це рідний карпатський край, чарівний світ нашої України.

Якось на зустрічі поета запитали, кого він найбільше любить, хто його вчителі? Він відповів: "Олександр Олесь, Богдан Лепкий, Андрій Малишко і Дмитро Павличко". Його світ не тільки вислів споконвічних мудрих повчань, не тільки історія, але і дійсність.

І як нам цей день пережити,
Щоб була спокійна душа,
Щоб серце не гримало в грудях,
З очей не побігла сльоза.

Він усвідомлює, що поезія – це цвіт землі, зачарований небом, і літопис пристрастей, і людська душа, сповнена торжества і мук. Понад усе любить сонце, у багатьох творах звертається до нього. Завершує такими рядками:

Розсипані перли по моїй дорозі,
А я поскидав їх у книжку свою,
Як ти їх полюбиш,
якщо позбираєш,
Я всі їх на пам’ять тобі віддаю.

Поет мріє ще знайти немало захованих вагомих, незбитих, добрих слів. Повіримо, що це йому вдасться.

Творчий доробок М. Кучірки заслуговує на здобуття міської премії ім.Т.Мельничука.

Автор: Василь ТРИГУБ’ЯК, член літоб’єднання "Сонячні джерела" з Тернополя, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі