Кілька думок про свято

Традиція чи "ноу-хау"? Якщо все нормально з виділенням жовчу в організмі, то в тому, що відбулося 8 червня цього року в міському парку імені Кирила Трильовського, можна побачити відродження доброї коломийської традиції. Взагалі, останні роки, "за Овчаренка", Коломия після недавнього періоду занепаду, пов’язаного з вічеманією, переживає відродження. І цього разу найбільше в матеріально-технічному забезпеченні закладів освіти й культури: це і капітальні ремонти дахів на будинках шкіл та дитячих садочків, установлення автономних систем опалення в закладах культури й освіти (зверніть увагу, що не насамперед у владних кабінетах) і "націоналізація" традиційно занедбаного за останні 18 років міського парку. Парку, в якому справді організовував січові свята Кирило Трильовський, який і сьогодні зустрічає коломиян при вході. На своєму місці і з свого постаменту, шкода, що у вічевій ейфорії забулася обіцянка встановити мармуровий.

Але про захід. Він має свою історію. І слава Богу, що ще живуть ті коломияни, які були учасниками багатьох свят пісні і праці й співали "мудрій партії хвалу" на музику Мураделі і слова Бондарева, бо не могли не співати, адже "могутня партія всіх нас зростила, щасливий і вільний радянський наш край" (це з репертуару зведеного хору до свята пісні 1959 року). Звідси й, напевно, ностальгія.

Колись було краще! Аякже. "Партия наш рулевой" (сл. Міхалкова, муз. Мураделі), "Песня мира" (сл. Долматовського, муз. Шостаковича), "Родина" (рос. нар. пісня) і, звичайно, українська народна "Ой на горі женці жнуть", адже свято пісні 23 травня 1954 року було приурочене 300-річчю возз’єднання України з Росією. І на двох естрадах звучали "Уваровские частушки" у виконанні колективу художньої самодіяльності клубу вчителів, "Вижу чудное приволье" у виконанні колективу художньої самодіяльності вагонного депо, "Лявониха"– танцювального колективу артілі імені 17 вересня і українська народна "Вийшли в поле косарі" у виконанні на скрипці уч. 4 кл. Атаманюк... Завдяки такому репертуару й торгівля мала зиск. Щоб свято вдалося, лилася горілочка попід кожним кущиком у парку понад Прутом. Йшли домів, співаючи "Не одна во поле дороженька", "Подмосковные вечера"...

А цього року розходилися з парку, жваво обговорюючи відроджене свято, яке, попри окремі недоліки, вдалося. І літні люди, й молодь задоволені, що воно відбулося в повернутому в міську власність парку (хіба хто не чув тих оплесків, які зірвав секретар міської ради Ігор Граділь, сказавши про це присутнім?).

Про молодь. Особливо тішила участь у заході великої кількості дітей-учасників художньої самодіяльності. Автор цих рядків мимоволі підслухав при вході в парк розмову батька з сином:

- Я зараз тобі, Івасю, покажу роздягальню, де колись перевдягався.
- А що, ти, татку, в цьому парку також колись виступав?

Тоді ще олені були з рогами. Та коломияни тішаться, що в парку за останні 18 років вперше на клумбі висаджено квіти. А як навесні засіють його травою, то, може, і в оленів роги виростуть.

Свято пісні відродилося завдяки старанням міського відділу культури. Ну нехай воно ще не стало великим празником української пісні. Але прийдіть у парк наступного року у вишиваній сорочці, заспівайте рідну пісню, потанцюйте під музику наших авторів, придбайте виріб народного майстра (скажіть "ні" китайському), випустіть жабу у Прут, нехай не давить, коли що не по-вашому, і побачите, воно стане святом української пісні!

Джерело: Михайло АРСАК, директор музею історії м. Коломиї, "Коломийський вісник"
Обговорити на форумі