Ріпакова республіка, або Хто ж в Україні вирощуватиме хліб?

Різке збільшення обсягів виробництва пального з різних видів сільгосппродукції вважають одним з основних чинників подорожчання продовольства у світі. "Мода" на чимраз ширше використання біоетанолу (замінник бензину) та біодизеля стартувала торік і набирає дедалі швидших обертів. Скажімо, з 15 квітня у країнах Євросоюзу набула чинності норма, що на їхніх ринках автомобільного пального обов’язково має бути 2,5 відсотка біопалива. 2009 року цей мінімум мусить зрости до 3,75, а в 2010 р. – до п’яти відсотків. У 2017-му ж, як передає "Reuters", виробництво етанолу сягне 125 млрд. літрів, що вдвоє перевищує торішній рівень, а біодизеля – 24 млрд. л проти 11 мільярдів 2007-го, і це становитиме десятину паливних ресурсів у ЄС. У США ж планують, що 2022 року частка біопального на авторинку сягне чверті.

Прискорений перехід на "зелене пальне" зумовлений бажанням чільників ЄС та інших країн зменшити свою залежність від імпорту нафти і захистити довкілля від шкідливих викидів продуктів згоряння пального з мінеральної сировини. Це, безумовно, шляхетні наміри. Та оскільки в Європі наразі виробляють біопаливо переважно зі злакових культур, то дійсно першою проблемою, з якою зіткнувся Старий світ, у тому числі й Україна, внаслідок цього нововведення, і став стрибок цін на продукти харчування. "Але ж продовольство важливіше від бензину!" – з такими словами звернулася до лідерів "Великої вісімки" на продовольчому саміті в Римі на початку червня німецький канцлер Анрела Меркель, намагаючись переконати їх зменшити оберти виробництва біопального з зерна, а шукати для цього альтернативну сировину... Втім, і на Американському континенті не все гаразд з цією тенденцією – як недавно зізнався вже екс-президент Сполучених Штатів Джордж Буш, висока вартість кукурудзи, з якої тут виготовляють біоетанол, зумовлює зростання цін на продукти харчування.

Однак це не єдиний негативний аспект просування біопального у транспортні мережі світу. Є й інші. Правда, другий за важливістю стосується наразі здебільшого України. Річ у тім, що у планах сильних світу цього стосовно наповнення ринків біодизелем наша держава посідає доволі "почесне" місце. Та поки що тільки як джерело постачання ріпакового насіння, з якого той продукт виготовляти найлегше й найдешевше.

Особливо рекордного його валу очікують від України цього року. Адже, як ми вже повідомляли 10 червня, площі ріпаку на наших землях зросли порівняно з 2007-м удвоє (а на Прикарпатті й у 2,2 раза). Під нього віддали навіть два мільйони гектарів традиційно хлібних полів, тобто найкращих земель. І урожай на них зріє несогірший, причому, як продемонстрував і недавній день поля на Тлумаччині, – на стеблах заввишки 1,5 – 2 метри. Тим часом експерти застерігають не надто захоплюватися цим виробництвом.

– Звичайно, аграріїв приваблює висока прибутковість культури, – намагається охолодити запал хліборобів та чиновників від агрополітики керівник сільськогосподарського виробництва Національної академії наук України Михайло БРУХОВ. – Але не варто забувати, що ріпак дуже небезпечний для ррунтів, оскільки, як мовиться, висмоктує з них усі соки. Можемо попросту втратити родючі землі, якщо й далі вирощуватимемо його на таких небачених раніше площах, як цього року. Тож я противник цього, без перебільшення, перекосу. Споконвіку Україна славилась як житниця. Вся Європа купувала у нас зерно. Навіщо ж змінювати цей імідж на статус ріпакової республіки?! Якщо ми кинемось у такі крайнощі, то хто ж тоді вирощуватиме пшеницю й жито? А на стіл хто хліб подаватиме? Ми виснажимо землю і більше на ній нічого, навіть сам ріпак, не родитиме.

Проти ідеалізації культури виступають також аналітики від економіки. Під час продовольчої кризи, кажуть вони, пшениця дорожчає як ніколи, тому шанс заробити на експорті збіжжя цього року в України навіть вищий, ніж на продажі ріпаку... Зрештою, надмірне захоплення ріпаком ще можна б було виправдати, якби не весь валовий збір його насіння транспортували за кордон, а хоч би половину залишали в Україні й використовували для виробництва власного біопального. Якби вдалося налагодити продукування достатніх обсягів вітчизняного біодизеля, то передусім вітчизняні аграрії, в тому числі й ті, котрі вирощують ріпак під реалізацію в інші країни, менше потерпали б від дорожнечі нафтопродуктів з мінеральної сировини, що на найближчі роки обіцяє бути невпинною. В усякому разі тоді вдалося б перервати традиційно-цинічну тенденцію до підвищення цін на це пальне напередодні весняних робіт у полі чи жнив.

З другого боку, взагалі експортувати потрібно не ріпакове насіння, а лише пальне з нього, заявив на початку тижня парламентським журналістам лідер фракції БЮТ у Верховній Раді відомий аграрний діяч іІван Кириленко. В будь-якому разі потрібно нарощувати, точніше розпочинати його виробництво в Україні. Щоб не довелося потім купувати біопаливо в тих країн, які виготовлятимуть його з нашої продукції, аби врятуватися від енергетичного зашморгу, котрий обов’язково затягнеться на нашій шиї, якщо й надалі зоставатимемось у цій справі сировинним придатком Європи. Про те, що ж робиться для налагодження в Україні й на Прикарпатті конвеєра "домашнього" біопалива читайте в "Галичині" надалі.

Джерело: "Галичина"
Обговорити на форумі