Дизельний шок

Дизельний шок – очевидно, так можна коротко охарактеризувати те, що переживають українські споживачі паливно-мастильних матеріалів упродовж останніх місяців, спостерігаючи, як вартість дизпалива (ДП) на АЗС коливається на найвищих позиціях – то поступається лише високооктановому бензинові, то зашкалює й за ціну на нього. І найдужче терплять од цього несусвітнього явища хлібороби, котрим найбільше й потрібно того дизеля... Що ж відбувається й доки це триватиме?

Експерти, відзначаючи, що зростання цін на пальне об’єктивне й невпинне, пов’язане з відповідними світовими тенденціями, не обіцяють і надалі нічого втішного. Наразі найдорожчий бензин широкого вжитку коштує не більше 6,5 грн./л. Та вже восени ціна на високоякісні нафтопродукти сягне семи гривень, заявив недавно журналістам на засіданні київського міжнародного Q-клубу радник Мінпаливенерго України Олександр Тодійчук.

Однак цей прогноз тьмяніє порівняно з тим, який озвучив минулої п’ятниці виконавчий директор однієї з найбільших в Україні консалтингових компаній – відомої UPECO – Сергій Куюн. За його словами, вже у червні А-95 продаватимуть по 6,6 грн./л, а ДП – по 7,4. Уже тепер трейдери буцімто закуповують дизель по 6,7 грн./л. На 20 копійок дешевшими будуть російська й українська солярка. Проте їхня незначна частка на ринку не врятує вітчизняних аграріїв од великих витрат у липні — вересні, коли збиратимуть урожай і споживання ДП зросте, передбачають в UPECO.

Але якщо ці віщування справдяться, то збитки спіткають не лише рільників. Адже істотне підвищення вартості пального знову потягне за собою зростання цін на цукор, зерно, олію й т. п. І цю кризу, яку UPECO прогнозує на основі аналізу ринку, владі навряд чи вдасться згладити. Принаймні адміністративні методи не підійдуть. Ніхто не реалізовуватиме нафтопродукти без жодної вигоди для себе. Якщо ж застосувати жорсткі методи, то бензин і дизпаливо попросту щезнуть з відкритої торгівлі. Сумнівною виглядає й імовірність запровадження на державному рівні фіксованої ціни на дизель для аграріїв, як це було у 2005-му, скажімо, на рівні нинішніх 6,2 грн./л з тим, аби різницю між нею й ринковою вартістю компенсовувати з Держбюджету. Адже та компенсація становитиме не менше 1000 грн. на кожній тонні. Мінімальна ж потреба хліборобів – 200 000 т. Чи може державна скарбниця розщедритися на такі кошти задля цього? Отже, назагал те, що переживаємо нині зі зростанням цін на продовольчих ринках, – лише квіточки, а ягідки – ще попереду?

Джерело: Галичина
Обговорити на форумі