Він прагнув знайти цвіт папороті...

7 липня Павлові Федюку, який народився в Рунгурах на Коломийщині, а вкоренився і здобув визнання як письменник у місті Лева, виповнилося б 60. Та вже рік витає десь у засвітах його лірично-вразлива й водночас невгамовна душа. Побачили світ лише дві книжки оповідань нашого земляка «Нічна зозуля» (1988) та «Гуцульська мадонна у весільній сорочці» (1997). Але і їх було досить, аби високо оцінив художню майстерність Павла, скажімо, світлої пам’яті Євген Гуцало, визначний український прозаїк. Ті оповідання засвідчили, що «Павло Федюк мав шанс стати одним з видатних письменників нашого часу», — так вважає львівський письменник Василь Стефак, до речі, теж уродженець Рунгурів. А найкращі із вміщених у цих книжках творів, «як-от «Звір», «Нічна зозуля», «Штабар» та ще з десяток інших, мали б сьогодні бути в шкільних хрестоматіях як наочні здобутки сучасної української малої прози».

Лауреат всеукраїнської премії «Благовіст», він задумав велику трилогію «Яр Чорногор». До цього роману, як припускають, мав увійти і обширний матеріал про командира УПА «Заведію», який П. Федюк зібрав, коли був журналістом верховинської районної газети «Світанок». Випало йому працювати також у редакції коломийської газети «Агро». Що ж до Павлового навчання на факультеті журналістики Львівського університету ім. І. Франка, то його на другому курсі, в 1973 році, виключили звідти за націоналістичні погляди. Закінчив заочно цей факультет лише за кілька років до свого відходу у вічність. Журналістські навики допомагали йому як редакторові часопису «Літературний Львів».

...Суботнього ранку до церкви села Рунгурів, яке цілковито потопає в розмаї свіжої зелені дерев і трав, щедро вмитої травневими дощами, зійшлися і з’їхалися колишні Павлові однокласники, друзі, колеги-літератори, родина. В річницю смерті П. Федюка було відправлено Службу Божу за упокій його душі. А потім усі помолилися біля могили на сільському цвинтарі. До присутніх звернулися голова Львівської організації НСПУ Марія Якубовська, письменник Василь Стефак, поет з Калуша Василь Ганущак, інші промовці, хто добре знав Павла. Говорили про життєві випробування і злигодні, що випали йому, ті узи, які завше єднали його з Рунрурами, про непересічну сутність цієї творчої особистості.

Завдяки Павловим творам його мала батьківщина стала відома — через дуже сумну сторінку своєї історії — далеко за межами Прикарпаття. До цього мало хто знав, що долю Кортелісів і Хатині багато в чому повторило передкарпатське село, де в 1944-му майже півроку пролягала лінія фронту. Закінчилося все для місцевих жителів «Рунгурською трагедією»: село було спалено дотла.

На теперішньому обійсті Павлового брата Степана недалеко від хатинки, яка слугувала письменникові дачею і яку він збудував своїми руками (напрактикувався в Сибіру, куди через матеріальну скруту їздив із братом на заробітки), стоїть зведене по війні дерев’яне приміщення. Там навчалися школярі, а на горищі в цей час переховувалися від енкаведистів вояки УПА...

Справді, сторінки історії Рунгурів гідні увіковічення в працях істориків та художніх творах й уважного прочитання нашими сучасниками. Перше слово тут сказав Павло Федюк. Письменник міг би ще стільки зробити для української літератури, для свого краю, але, на жаль, його вже немає серед нас. А з другого боку, пам’ять про члена НСПУ Павла Федюка, який жив і творив у Львові, думається, мала би бути належно пошанована і в краї, де він прийшов на світ. Родині П. Федюка вельми знадобилася б допомога в будівництві надмогильного пам’ятника, гідного цього талановитого прозаїка.

Для кращого ознайомлення прикарпатських читачів із творчістю нашого земляка варто б видати книжку вибраних його творів. Спілка письменників, звичайно, не має таких коштів, тож розраховує на допомогу обласної та Коломийської районної влад в цій благородній патріотичній справі.

Джерело: Галичина
Обговорити на форумі