Перші постріли неназваної війни

Цьогоріч 12 березня Президент України видав указ про відзначення 70-річчя подій, пов'язаних з проголошенням Карпатської України, враховуючи їхнє значення в багатовіковій історії українського державотворення. Адже захисники Карпатської України першими ще до початку Другої світової війни збройно виступили проти гітлерівських загарбників.

1936 року вже було зрозуміло, що світ чимраз швидше котиться в безодню страшної війни. Гітлерівська Німеччина після захоплення Австрії за допомогою Англії і Франції та із співучастю Польщі, яка відрізала собі чималий шмат чехословацької території, так зване Заользе, розчленувала Чехословацьку державу. Політична атмосфера в Закарпатті в той час була доволі зрадикалізована. Прага впроваджувала централізаційну політику. Угорщина поводилася агресивно, її підтримувала угорська меншість та деякі русофіли. Українські національні сили поширювали політичну програму незалежної України. В такій ситуації під впливом міжнародних подій і внутрішнього тиску Прага погодилася надати Закарпаттю в перших днях жовтня автономію та створити уряд. Головою уряду, після короткочасного перебування на цьому посту прихильника Угорщини І. Брадія, 26 жовтня 1938 р. став Августин Волошин - доктор теології, автор багатьох книг із педагогіки, людина, яка мала великий авторитет серед широких верств населення. Тоді створена у вересні Українська національна самооборона реорганізована в Карпатську січ, що незабаром налічувала п'ять тисяч бійців. Січові гарнізони з'явилися в усіх важливих пунктах краю. Угорщина, яка висувала територіальні претензії, тепер уже за підтримки Гітлера поставила вимогу про передачу їй деяких районів Закарпаття, з містами Ужгородом, Мукачевом, Береговим. Столицю краю було перенесено до Хуста.

З великим піднесенням почалася розбудова національного життя. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до першого сейму Карпатської України, які дали значну перемогу об'єднанню (86,1 % всіх, що мали право голосувати). Але міжнародні обставини для Карпатської України були вкрай несприятливими. Хортистська Угорщина, союзниця Німеччини, претендувала на всю територію Закарпаття. Польща боялася революціонізації українців. Вони висунули вимогу спільного кордону.

Гітлерівська Німеччина завоювання чужих держав поставила на конвеєр: ще не закінчила чехословацької, а вже повним ходом готувала ліквідацію польської. Але тут у війну могли втрутитися Англія і Франція. Тому Німеччині вкрай необхідно було забезпечити собі тил з СРСР, який не хотів йти на зближення, доки існуватиме Карпато-Українська держава. Загроза була очевидною. Боронити молоду державу йшли добровольці-патріоти з усіх регіонів України. Потік їх долав так звані вікна в Карпатах - проходи у важкодоступних гірських масивах: тут волонтерів чекали провідники, які добре знали місцевість і обходили застави польських прикордонників.

Гітлер доручив угорським правителям покінчити з Карпатською Україною. У ніч з 13 на 14 березня угорська армія почала військові дії. Прага приступила до роззброєн¬ня Карпатської січі, але січовики відмовилися скласти зброю. Вранці 14 березня чеські війська напали на них у Хусті. Обороною керував генерал Дмитро Климпун. Зав'язалися запеклі бої, але на вимогу А.Волошина січовики склали зброю і здалися. Наступного дня німецькі війська без жодного пострілу окупували Чехію і Моравію. Довідавшись про це, чеські війська звільнили полонених і відступили в Румунію. У цей час А.Волошин отримав від Гітлера телеграму з вимогою передати угорцям всю територію краю. Ультиматум відкинули. На екстреному засіданні сейму проголосили незалежну Карпатську Українську Республіку, конституцію, визнали українську мову державною, Карпатську січ перетворили в національну армію. Президентом обрали Августина Волошина.

Початком Другої світової війни вважають перше вересня 1939 р., коли гітлерівська Німеччина напала на Польщу. Але насправді перші постріли цієї страшної війни пролунали на українській землі і першою пролилася кров українських патріотів у Закарпатті 15 березня 1939р.

Карпатська Українська Республіка залишилася наодинці із сильним хижаком - хортистською Угорщиною. Проти маленької держави було кинуто озброєну по-новітньому армію, яка переважала у кільканадцять разів. Хортисти швидко захопили південну частину краю. Але північну ворог здобув аж наприкінці квітня, а прикордонну смугу з Галичиною - лише в травні 1939р. Частина оборонців Закарпаття не випустила з рук зброї аж до створення УПА, в складі якої ще довго продовжувала боротьбу. Прикладом є доля вихідця з Коломийщини, уродженця Верхнього Вербіжа Петра Тимошишина, псевдо Юрко, що був тяжко поранений у боях з хортистами, вижив, в УПА керував надрайонним проводом пропаганди, загинув у бою з більшовиками 1948р.

До полонених січовиків вороги ставилися дуже жорстоко: розстрілювали або зв'язаних топили в Тисі. Тих, які, відступаючи, переходили румунський кордон, Бухарест видавав угорській владі. Волонтерів із Галичини та інших українських земель, які перебували під владою Польщі, угорські окупанти передавали польській стороні на Верецькому перевалі Карпат, де їх польські прикордонники також масово розстрілювали або відправляли в тюрми. Вони не думали про те, що, за іронією долі, через півроку, в лісах Катині енкаведисти-большевики так само будуть розстрілювати полонених польських офіцерів.

Після вторгнення угорських фашистів Августин Волошин емігрував до Праги, де згодом читав лекції в Українському вільному університеті. З приходом радянських військ його арештували до московських в'язниць, де зник безслідно. З різних джерел відомо, що під час захисту Карпатської України загинуло від двох до шести тисяч осіб.

Проголошення 15 березня 1939 р. незалежної Карпатської України було волевиявленням українського народу, актом сміливим, рішучим, гідним великої поваги.

Тепер шлях до тіснішого зближення Москви і Берліна був розчищений, і 23 серпня 1939 р. Молотов та Рібентроп підписали акт про ненапад і нейтралітет та таємний протокол про поділ Європи. Велика війна стала реальністю.

З відстані часу бачимо, що кров, пролита українськими патріотами, не пропала даремно - маємо свою державу. Це підтверджує думку, що в національно-визвольних війнах навіть не виграні битви наближають перемогу.

Автор: Василь АНДРІЇВ
Обговорити на форумі