Перекази, оповідки про гуцульських музик Коломийщини

IV. Никола КУЩАК. "Я гроші в копиці складаю"

Кущак грав від малого: спочатку на пасовищі, будучи малим вівчариком, відтак грав на толоках, на "йгрі", ходив за березу в коляду. Від 1947 року, коли йому виповнилося лише 16 літ, пішов грати весілля і відтоді переграв сотні весіль з найславнішими тоді в наших селах музиками: Миколою Тимофіївим (Николов Дутчіком) з Мишина, Яковом (Яковом), Степаном Микитюком (Штефаном) з Великого Ключева, з Миколою Коструб'яком (Горбатим) і Рощинським з Малого Ключева та багатьма іншими.

Колись весілля робили в хатах, стодолах чи надворі, а не на спеціальних помостах, як ото нині. Теплої пори легше було грати просто неба, але за холоду всі веселилися в тісних помешканнях і тому порохи осідали не лише на сопілці, але й на легенях. Танці тоді наші діди й баби танцювали (гуляли) дуже темпові: "Гуцулку", "Арґан", "Ковалівку". Ніхто тоді не чув про вальси й фокстроти.

— "Гуцулку", — згадував Кущак, — грали-смо до години або й білше. Кожда пара мусіла вігуляти перед музиков. А якби комус ни дограли, то він кричьив: "Надточи!" — і ми грали далі. Кімую, шо в Пичиніжині над нами ставали два ґазди і упиралисі в скіну, аби гуляки ни поломили нам інструменти. Тогди були гуляки ни то шо типер...

Микола Кущак вивчив грати своїх чотирьох синів: Василя (бубон, сопілка), Миколу (скрипка), Івана (цимбали), Юру (бубон). Майже 20 років грав цей сімейний ансамбль разом зі своїм сусідом баяністом Миколою Васильчуком (Калининим) на Коломийській Гуцульщині, даруючи людям справжні гуцульські мелодії. Старий Кущак тішився, що всі його сини стали музиками. А й справді, таке рідко де можна було побачити: тато і чотири сини-музики.


Улюблена фрілка

Микола Кущак з Великого Ключева був славним сопілкарем на Коломийській Гуцульщині. Він дуже любив грати "у фрілку". Дома мав 10-15 фрілок і, бувало, на свята роздавав усім гостям за столом свої сопілочки, аби вони грали. Звичайно, гості лише дули, але не могли видобути якусь мелодію з тоненького музичного інструмента. А коли хтось запитував Кущака, котра з усіх фрілок його найулюбленіша, він, підсміхаючись, відповідав: "Та, шо нев склінки відкриваю", тобто та, якою відкорковує пляшки.


Зламана скрипка

Дитиною Кущак пас вівці в царинах: по 100-150 штук. Там, на пасовищі, вчився грати "у фрілку". У скрипку вчила його грати одна жінка. Він добре переймав її науку і нарешті попросив позичити скрипки. Вона позичила. Николка опановував чимраз краше музичний інструмент, але якось хлопчаки гралися і поламали йому скрипку. Аби якось зарадити лиху, вони зв'язали скрипку хусткою і принесли власниці. Зрозуміло, що скрипка вже не могла грати і що жінка страшно розлютилася: "Я тобі позичила скрипку, а ти шо приніс?!".

За кару малий Кущак пас їй задарма ціле літо чотири вівці. Тому й відпала в нього охота до скрипки і він заприятелював на все життя з сопілкою.


По весіллі, та не по грі

Такі, як Микола Кущак та його сини, були справжніми народними музиками, яких у наш час,майже не залишилося. Часто, повертаючись з весілля, натомлені й неспані Кущаки могли, якщо це було по дорозі, зайти до буфету у Малому Ключеві і там ще веселитися й граати до полудня.

На одному з весіль у Великому Ключеві до самого ранку залишился одні музики і студенти, які приїхали на весілля з Львівського політеху. Після танців вони подалися спати до стодоли на пахуче сіно та й запросили з собою Кушака. Там вони ще довго пили, співали й веселилися, а музика їм грав і грав. Нарешті студенти поснули, а Кущак ще довго грав на пахучому сіні і під його мелодії, мабуть, приємніше спалося львівським студентам.

Микола Кущак любовно ставився до фрілки і до самої гри, і при першій же нагоді брав до рук свій голосний інструмент та вигравав на ньому все, що знав. Навіть до своїх синів на весілля він ішов з фрілкою в кишені і там грав. Його до гри не треба було особливо припрошувати, як декого. Це був справжній народний музика. Хто тепер так гарно заграє "Бирвінковіє", "Гуцулку" чи "До співу"?

Автор: Микола САВЧУК
Обговорити на форумі