Крик душі українця

Власне, саме в такій площині відбувалося обговорення Концепції гуманітарного розвитку України, яку минулого четверга презентували в Національній опері столиці. В оцінці стану гуманітарної сфери учасники форуму були одностайними — Україна, фактично, переживає гуманітарну катастрофу. Ось лише деякі оцінки з першого розділу концепції «Стан гуманітарного розвитку України»: «...в Україні сталося різке погіршення показників людського розвитку (з 45-го ми скотилися на 76-те місце, а за якістю життя посідаємо 98-ме місце серед 111 країн); «погіршується якість загальнодоступних освітніх послуг»; «Україна не належить до інформаційно-незалежних держав»; «національний інформаційний простір є чужим для нас і становить велику загрозу державі»; «відбувся занепад важливих масових культурних практик» (читання книжок, періодики, відвідування театрів, музеїв) тощо. Загалом українська національно-культурна гуманітарна сфера виявилася у своїй, начебто незалежній, державі упослідженою, занедбаною, другорядною. І це зробили не якісь там вороги, а недолуга гуманітарна політика самої держави, яка всі роки незалежності замість того, щоб розвивати її й одночасно протистояти культурній та інформаційній агресії свого «запеклого сусіда», образно кажучи, наполегливо рубала сук, на якому сидить.

Тон дискусії, як і слід було очікувати, задав виступ Президента, про який ми інформували читачів у попередньому номері. Його лейтмотивом була теза: якщо в Україні не буде, нарешті, створено єдиного національного гуманітарного простору — нація назавжди втратить свою ідентичність і просто розчиниться в океані інших національних спільнот. Держави і народи падають не тоді, коли на їхню землю приходять чужі війська, підкреслив Президент, а тоді, коли втрачаються історична пам’ять, мова і, додамо від себе, національна культура та інформаційний простір. Тож один із укладачів і розробників Концепції Микола Жулинський слушно зауважив:

— Всеукраїнський форум інтелігенції — це крик душі української людини...

На цьому сходилися всі. А ось коли дійшло до обговорення шляхів і способів порятунку гуманітарної сфери, позиції, схоже, кардинально розійшлися. Одні, як, приміром, міністр культури Василь Вовкун та голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан вважають, що ситуація настільки критична, що еволюційними кроками тут не зарадиш. «Потрібна повномасштабна національно-культурна революція», — сказав міністр культури. Промовці, як на мене, досить переконливо аргументували свою позицію. Причому п. Вовкун вважає, що така «революція» має відбуватися під проводом Президента, тобто найголовнішого державного чинника.

Однак Віктор Ющенко, схоже, не поділяє цю точку зору. У своєму виступі, дискутуючи фактично з Вовкуном, він говорив про потребу стабільності в суспільстві, яка, на його думку, є основою для руху вперед.

— Нам потрібна політика маленьких перемог, — сказав Президент.

Щоб кожен на своєму місці добивався необхідних зрушень. Він підкреслив, що національна інтелігенція має відіграти лідерську роль у цьому процесі і взяти за нього відповідальність.

— Перед нами численні великі завдання, — наголосив Ющенко. — Це відродження єдиного гуманітарного простору, мови, культури, ідентичності... І це історичне завдання маємо виконати ми. Провідна роль, за підтримки держави в цій патріотичній справі, належить вам — інтелектуальній і творчій еліті.

Завдання справді історичні і, додамо, неймовірно складні. Адже гуманітарна сфера — це не те, що можна змінити наскоком, з «шаблею наголо». Однак і «маленькими перемогами», дрібними кроками тут уже не зарадиш. Тут дійсно потрібна консолідація всіх здорових національних сил суспільства. Однак потрібна і рішуча, можливо, й революційна державна національно-культурна політика. Саме національна держава, яка володіє необхідними ресурсами, передусім має взяти відповідальність за гуманітарну сферу, а не перекладати її на національну інтелігенцію, яка, як уже було сказано, принижена у своїй країні.

На жаль, поки що ні в згаданій Концепції, ні під час обговорення її такого розуміння не було продемонстровано.

Це, очевидно, й породило досить скептичні настрої в кулуарах форуму щодо його результативності. Той же Василь Вовкун, характеризуючи зібрання, заявив: «Ті ж самі обличчя, штатні патріоти та інтелігенти, дуже мало молоді».

Павло Мовчан: «Дежа вю, суцільна риторика; уже не раз проводили великі форуми, а ситуація чимраз критичніша».

Микола Дубовський, голова комісії з духовності Рівненської обласної ради: «Нинішній склад влади нічого не зробить. Треба міняти систему органів державної влади. Їх стрижнем має стати українська національна ідея».

Дмитро Капранов, видавець: «Влада завжди як робить: бере дуже авторитетних людей, збирає їх, щоб усі говорили кожен про своє і в результаті — ні про що, а потім оголошує, що питання обговорили».

Олександра Афоніна, голова асоціації книговидавців: «Таких постанов, програм Україна бачила багато, але поки що жодна не стала реальністю. Тож у мене немає впевненості, що форум стане якоюсь точкою відліку нового стану українського гуманітарного простору».

Іван Драч, голова Конгресу української інтелігенції, член оргкомітету форуму: «Це може бути справді дуже важливим моментом нашого українського життя, а може бути й черговою булькою».

Скептицизм учасників підтвердився і таким банальним способом: повноцінним зібрання було фактично лише в першій половині дня, коли в ньому брали участь Президент, Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк та інші чільники. Після перерви вони, як водиться, змушені були зайнятися «важливішими справами», а з ними спорожніло як мінімум півпартеру Національної опери, де були місця здебільшого київських делегатів. Ведучому Миколі Жулинському довелося навіть запрошувати до партеру тих учасників, яким місця відвели на балконах. До того ж, серед тих, хто, можна сказати, брутально залишив форум, були й ті, хто записався на виступи.

Ведучий оголосив чотири прізвища підряд і щоразу чув: відсутній. Ось такі-то розуміння важливості форуму і відповідальність національної «еліти». Якщо ж спокійно і зважено підсумувати роботу Всеукраїнського форуму, то один позитив все-таки можна виділити: добре, що на високому рівні з’явилося хоча б розуміння тієї критичної ситуації, в якій перебуває національна гуманітарна сфера, і встановився бодай якийсь комунікативний зв’язок між владою та інтелігенцією. Адже, як переконаний наш Президент, «питання розвитку гуманітарної політики України має стати предметом пильної уваги і консолідованих зусиль влади та громадськості». Дай-то, Боже!

Джерело: Галичина
Обговорити на форумі